Аліментарно?

Згідно зі статистикою Міністерства юстиції України, за 2010 рік в органах державної виконавчої служби перебувало понад 750 000 виконавчих документів про примусове стягнення аліментів (у тому числі рішення іноземних судів). Навіть при відсутності статистичних даних за минулий рік ясно, що зазначені показники не зменшилися.

Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття передбачений на законодавчому рівні. Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу (СК) України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за угодою між ними.

Зокрема, частиною 1 статті 189 СК України закріплено право батьків на укладення договору про сплату аліментів. При цьому укладення такого договору можливе незалежно від наявності судового рішення про встановлення розміру та порядку сплати аліментів. Але при наявності судового рішення розмір аліментів не може бути менше, ніж встановлено судом.

Договір про сплату аліментів на дитину укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. В принципі, законодавець не обмежує батьків у можливості самостійно визначити умови договору, але вони не повинні порушувати права дитини, передбачені СК Україні. У таких договорах обов'язково зазначаються розмір, строки, порядок виплати аліментів, нерідко батьки також визначають цільове призначення аліментів, відповідальність за несвоєчасну їх сплату, підстави для дострокового розірвання договору і т.д. Розмір аліментів не може бути менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку . Якщо розмір аліментів встановлюється у твердій грошовій сумі, то в договір необхідно включати умову про індексацію.

Як показує практика, наявність такої угоди не є гарантією фактичної сплати аліментів у розмірі та строки, визначені договором. У першу чергу виникає питання про порядок стягнення заборгованості з недбайливого батька.

Частиною 2 статті 189 СК України передбачено, що в разі невиконання одним із батьків свого зобов'язання за таким договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Незважаючи на те, що зазначена норма фактично пропонує альтернативу, Пленум Верховного Суду України (ВСУ) дотримується однозначної позиції, згідно з якою стягнення аліментів за договором здійснюється не за рішенням суду, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органами державної виконавчої служби (пункт 16 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Відповідно, при наявності угоди між батьками суди можуть відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з аліментів, вказуючи на процедуру позасудового вирішення питання (наприклад, рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 31 січня 2012 року з справі № 2-3378/11, рішення Ялтинського міськсуду АР Крим від 11 січня 2011 року по справі № 2-392/2010).

Існує і протилежна практика, що дозволяє домагатися виконання таких договорів в судовому порядку. Як приклад можна розглянути рішення Апеляційного суду Рівненської області від 14 січня 2010 року у справі № 22-40-10, заочне рішення Первомайського районного суду Донецької області від 21 січня 2010 року у справі № 2-50-10 та інші.

Звертаючись з позовом про стягнення заборгованості з аліментів, позивачі нерідко заявляють також вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляції. Пеня може бути стягнута у випадку, якщо її нарахування передбачено самим договором. В іншому випадку суди відмовляють у задоволенні такої вимоги. Необхідно також пам'ятати, що при стягненні пені підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу (ЦК) України щодо позовної давності. Так, статтею 258 ЦК України встановлено річний строк позовної давності на вимогу про стягнення неустойки. У задоволенні вимоги про стягнення 3% річних суди, як правило, відмовляють, посилаючись на те, що норми статті 625 ЦК України не поширюються на сімейні правовідносини (наприклад, рішення Апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2008 року по справі № 22-8172 ). Заборгованість же за аліментами з урахуванням інфляції може бути стягнена тільки за умови, що аліментні платежі встановлені в твердій грошовій сумі.

Досить поширеною є позиція судів щодо розірвання договору про сплату аліментів на дитину у зв'язку з тим, що матеріальне становище платника аліментів не дозволяє йому їх платити в розмірі, встановленому договором. Також існує судова практика про розірвання договору у зв'язку з тим, що розмір аліментів, передбачений договором, менше мінімального розміру, передбаченого частиною 2 статті 182 СК України. Наприклад, рішення Первомайського районного суду Донецької області від 30 жовтня 2009 року у справі № 2-488-09. Приймаючи такі рішення, суди одночасно встановлюють і новий розмір аліментів.

Зазначена практика сумнівна, оскільки частина 2 статті 192 СК України передбачає можливість судовим рішенням зменшити розмір аліментів, визначений договором, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника аліментів і т.д. А ось розірвання договору у зв'язку зі зміною розміру аліментів СК Україна не передбачено. Аналогічно за рішенням суду можливо і збільшити розмір аліментів за позовом їх одержувача.

З точки зору юристів, спірним є питання: чи можна взагалі розірвати договір про сплату аліментів на дитину, і якщо так, то чи можуть бути застосовані, наприклад, положення статей 651, 652 ЦК України? Існує думка, що розірвати такий договір не можна, оскільки будуть порушені права дитини, З подібною позицією важко погодитися в повній мірі, оскільки наслідком розірвання такого договору не є припинення права на аліменти в цілому (для цього є інші підстави, передбачені СК України).
Порядок застосування статей 651 і 652 ЦК України в сімейних правовідносинах в деякій мірі визначено статтею 8 СК Україні. Так, якщо певні питання не врегульовані СК України, можливе застосування норм ЦК України за умови, що це не суперечить суті сімейних відносин. Єдиної позиції судів з цього питання також поки немає Наприклад, Апеляційний суд Волинської області в ухвалі від 20 грудня 2010 року по справі № 22ц-5449/10 звертає увагу, що правовідносини сторін за договором про сплату аліментів регулюються нормами СК Україні і на них не поширюються цивільно-правові норми.

Чинне законодавство чітко не визначає порядок виконання, зміни, розірвання договору про сплату аліментів на дитину, що призводить до неоднозначного і нерідко протилежного застосування одних і тих же норм при аналогічних обставинах. Таку ситуацію можна було б змінити вдосконаленням законодавства або узагальненням судової практики та наданням роз'яснень Вищим спеціалізованим судом України. Але сьогодні лише поодинокі справи доходять до суду касаційної інстанції, і проблема поки залишається без вирішення.

Малєєва Юліана