Статтею 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон про банкрутство) урегульовано особливості застосування процедури банкрутства відносно боржника, що ліквідується власником.
Слід зазначити, що головною особливістю процедури банкрутства за ст. 51 Закону про банкрутство є застосування спочатку процедури ліквідації боржника за вимогами Цивільного та Господарського кодексу України, а вже потім звернення з заявою до господарського суду про порушення справи про банкрутство.
Згідно з ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа може бути ліквідована, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
За вимогами Цивільного та Господарського кодексу України банкрутство боржника повинно проходити за таким порядком:
Перший етап - це проведення загальних установчих зборів учасників, кількість яких повинна бути не менше ¾ від кількості учасників боржника.
На загальних установчих зборах, учасники боржника повинні прийняти рішення про ліквідацію підприємства та створити ліквідаційну комісію.
Після створення ліквідаційної комісії необхідно зробити оцінку вартості наявного майна, зробити публікацію оголошення в газеті згідно з вимогами ст. 105 Цивільного кодексу України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомити орган державної податкової служби про ліквідацію підприємства та скласти проміжний ліквідаційний баланс.
Дотримання даного порядку є вкрай необхідним, оскільки як свідчить судова практика, недотримання однієї з вимог, перерахованих вище є в подальшому підставою для скасування постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом.
Другий етап - є встановлення факту недостачі майна боржника для задоволення вимог кредиторів, а також наявність заборгованості перед кредиторами на суму не менше трьохсот мінімальних заробітних плат згідно до ст. 6 Закону про банкрутство.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство, лише у тому разі, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому Законом про банкрутство. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи у місячний строк як передбачено ст.7 Закону про банкрутство.
За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд порушує справу про банкрутство, а в подальшому визнає боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в нього ліцензії.
Слід зазначити, що при ініціюванні справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону про банкрутство, загальні умови для ініціювання справи (безспірність вимог, розмір і термін несплати грошових зобов'язань) не застосовуються. У вказаній статті використовується лише принцип несплати, тобто неоплатності або перевага пасиву над активом.
