Практикуючим юристам у сфері ліквідації ТОВ та інших підприємств, відомо, що якщо стосовно неплатоспроможного боржника відкрита процедура банкрутства, то в даному випадку припиняється нарахування санкцій за невиконання зобов'язань. Всі учасники процесу ліквідації боржника повинні розуміти, що ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не імперативна. Зокрема, судова практика формує виключення з правил.
У серпні 2009 року в Тернопільський окружний адміністративний суд звернулося ВАТ «А» з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень. Позивач стверджував, що ОДПІ неправомірно донарахувала штрафні санкції за несплату податків.
Свої вимоги ВАТ «А» обгрунтувало тим, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2003 року в порядку статті 11 Закону було порушено провадження у справі про визнання його банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. А отже, в силу згаданої вище статті 12 Закону, на час дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Більш того, ухвалами господарського суду неодноразово давалися роз'яснення ухвала від 11 червня 2003 року, згідно з якими протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів по відношенню до боржника не нараховується неустойка (штраф, пеня) і не застосовуються будь-які інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань.
Однак постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Ця постанова була залишена в силі після касаційного перегляду справи Вищим адміністративним судом України, який ухвалою від 5 квітня 2011 року (головуючий - Тетяна Шипуліна) скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2010 року, яким позовні вимоги були задоволені частково.
Приймаючи таке рішення, ВАСУ виходив з того, що введення мораторію не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, що виникли після введення самого мораторію, а отже, не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Тобто за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції.
Переглядаючи постанову ВАСУ від 5 квітня 2011 року за заявою ВАТ «А» щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми матеріального права, що спричинило прийняття різних рішень в однакових справах, підкріплене, зокрема, ухвалою ВАСУ від 1 лютого 2011 року (головуючий - Михайло Цуркан) за позовом ВАТ «А» до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, яким були скасовані рішення про застосування санкцій за невиконання зобов'язань по сплаті страхових внесків в період з 2004 по 2008 рік, Верховний Суд України дійшов наступного висновку.
На підставі актів документальної перевірки ОДПІ, якими були встановлені порушення податкового законодавства в 2004 - 2008 роках, були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань по сплаті відповідних податків і зборів.
Згідно з положеннями статті 1 Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів є зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення таких зобов'язань по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Положення статті 12 Закону, що встановлює, зокрема, заборону нарахування в період дії мораторію неустойки (штрафу, пені), інших фінансових (економічних санкцій) за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, стосуються вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття «мораторій». Тобто положення статті 12 необхідно застосовувати в контексті статті 1 Закону, яка дає визначення самого «мораторію».
Системний аналіз змісту зазначених норм права, на думку ВСУ, свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Іншими словами, невиконання зобов'язань, що виникли після введення мораторію, є порушенням, тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання таких зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких зобов'язань, у тому числі штрафних санкцій, грунтується на законі.
Оскільки термін виконання податкових зобов'язань ВАТ «А» настав після 11 червня 2003 року, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється. А нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості і за зобов'язаннями, що виникли після відкриття процедури банкрутства і введення мораторію, припиняється лише на підставі частини 1 статті 23 Закону - з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Виходячи з цього, ВСУ дійшов висновку, що в даному випадку ВАСУ правильно застосував норми матеріального права, а тому постановою від 5 грудня 2011 року (головуючий - Петро Панталіенко) відмовив в задоволенні заяви ВАТ «А» про скасування постанови ВАСУ від 5 квітня 2011 року.
