Якщо лізингодавець вкаже в договорі лізингу невірний спосіб відповідальності, то це може стати причиною для тривалої, але в підсумку безрезультатної судової тяганини.
Така ситуація мала місце внаслідок невиконання договору лізингу, за порушення якого лізингодавець зажадав виплату неустойки у подвійному розмірі невиплаченої суми. Чому було обрано саме такий вид відповідальності, невідомо, однак на його неправильність вказав Верховний Суд України.
Отже, згідно обставинам справи, 8 грудня 2008 року між ТОВ «Л» та ТОВ «Р» було укладено договір лізингу, за умовами якого лізингодавець (ТОВ «Л») передав у фінансовий лізинг ТОВ «Р» (лізингоодержувач) автомобіль BMW X6 загальної вартістю 950 330 грн., а той, в свою чергу, зобов'язувався до 25 січня 2013 щомісяця сплачувати лізингові платежі згідно із затвердженим сторонами графіком. У зв'язку з тим, що лізингоодержувач не здійснював платежі, ТОВ «Л» 11 березня 2011 розірвало договір лізингу і направило боржникові вимогу про повернення об'єкта лізингу. 25 червня 2011 року автомобіль був вилучений співробітниками ДАІ і переданий лізингодавцю на підставі виконавчого напису нотаріуса, виконаного 31 березня 2011 року.
У подальшому ТОВ «Л» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Р», в якому просило стягнути з останнього 206 041 грн. неустойки за весь час прострочення повернення об'єкта лізингу, нарахованої на підставі статті 785 Цивільного кодексу (ЦК) України. У відповідь на це ТОВ «Р» подало зустрічний позов про стягнення з лізингодавця збитків.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16 лютого 2012 року позовні вимоги ТОВ «Л» було задоволено в повному обсязі, а в задоволенні вимог за зустрічним позовом - відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 травня 2012 року та Вищого господарського суду України від 8 серпня 2012 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Вважаючи позицію зазначених судів неправильною, ТОВ «Р» подало до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого господарського суду України у зв'язку з неоднаковим застосуванням касаційним судом статей 785 і 806 ЦК України, що спричинило прийняття різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах . В обґрунтування своїх доводів заявник доклав постанову Вищого господарського суду України від 21 листопада 2011 року по справі № 16/33.
Розглянувши заяву ТОВ «Р», Верховний Суд України дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, керуючись наступним.
Предметом позову у цій справі є стягнення з лізингоодержувача неустойки, нарахованої з моменту отримання повідомлення про припинення договору фінансового лізингу по день повернення об'єкта лізингу (автомобіля), тобто з 11 березня по 25 червня 2011 року, на підставах, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України.
Згідно Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року (Закон), відмова від договору лізингу вважається вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Частиною 1 статті 2 Закону передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з укладенням договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг та найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, але з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. А згідно з положеннями частин 2 і 3 статті 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не передбачено законом.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові, право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено частиною 2 статті 7 Закону, а наслідки розірвання визначені у статті 10 (а саме: у пунктах 5 і 6). Ними, зокрема, передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.
Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Стаття 22 ЦК України та стаття 224 Господарського кодексу України передбачають обов'язок учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, понесені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які вона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Верховний Суд України зазначив, що суди при розгляді цієї справи не врахували особливостей наслідків припинення договору фінансового лізингу, передбачених Законом України «Про фінансовий лізинг», і зробили необґрунтований і незаконний висновок про застосування до спірних правовідносин статті 785 ЦК України, що передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в разі неповернення наймодавцю предмета найму.
Своєю постановою Верховний Суд України скасував постанову Вищого господарського суду України і направив справу на новий касаційний розгляд.
Таким чином, ВСУ роз'яснив, що за порушення умов договору лізингу такий вид відповідальності як сплата неустойки не застосовується. Однак це не позбавляє уповноважену сторону вимагати виплати заборгованості, що утворилася і відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду.
Джерело: "Юридична практика"
