Доля пішла в заставу

Питання звернення стягнення на корпоративні права, які є заставою, на практиці викликає немало питань. Законодавець, формуючи положення корпоративного права, виходив з того, що звернення до стягнення на корпоративні права не повинне порушувати права існуючих акціонерів і учасників. При цьому інтереси кредиторів залишилися без належної уваги законодавця.

Найбільш проблемна ситуація склалася, зокрема, з товариствами з обмеженою відповідальністю (ТОВ). У такому товаристві кредитор має право здійснити стягнення не на частку в статутному капіталі, а на частину майна, яке пропорційне долі боржника, або ж на певні засоби, пропорційні цієї долі.

Кредитор, що одночасно є учасником того ж товариства, що і боржник, при захисті своїх прав кредитора не зможе отримати долю в статутному капіталі товариства, не завдаючи при цьому шкоди його матеріальної цілісності, а може розраховувати лише на частину майна або суму, пропорційну долі застави.

Заплутаним залишається спосіб стягнення на корпоративні права, які є заставою. Існує два види стягнення: в добровільному порядку, коли боржник може сам запропонувати товариству виділити його долю і передати кредиторові, або в судовому порядку. Згідно із Законом України "Про господарські товариства" і Цивільним кодексом (ЦК) України, звернення до стягнення на частку можливо тільки у разі, якщо у боржника відсутні інші засоби або ресурси для виконання зобов'язань.

Виконавча служба при відкритті такого провадження повинна спочатку переконатися, чи немає у боржника іншого майна, в порядку, передбаченому Законом "Про виконавче провадження: грошових коштів, нерухомості або іншого майна". Згідно із статтею 47 згаданого закону, виконавча служба спочатку повертає постанову про порушення провадження, що є доказом відсутності інших засобів для покриття кредиту, і лише після повернення постанови приступає до виділення заставної долі.

Незважаючи на те що процедура стягнення теоретично прописана в законодавстві, чітко вона не визначена. Крім того, існує проблема подання позову, оскільки не завжди можна чітко визначити, хто виступає відповідачем. Сьогодні процедура стягнення виглядає таким чином: спочатку кредитор подає позов до боржника про стягнення боргу, суд приймає рішення про зобов'язання виконання боржником рішення, після цього відкривається примусове провадження.

Згідно із статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження", тільки після того, як державний виконавець надасть факт недостатності засобів для погашення боргу у відповідача, позивач звертається повторно до суду з вимогою виділення цієї частини. Коли після другого рішення суду кредитор звертається у виконавчу службу з проханням виділити заставну частину з товариства, відповідачем стає саме товариство.

Проблема полягає в тому, що, маючи два судові рішення (у першому відповідачем виступає сам боржник, а в другому - товариство), кредитор може звернутися до двох різних виконавчих служб і призначити процедуру стягнення відносно двох сторін.

На практиці можуть мати місце випадки, коли виконавець в процесі визначення наявності майна у боржника встановив відсутність такого, але вже після винесення ухвали суду про стягнення долі відповідача з товариства виявляється поява у останнього майна, достатнього для погашення заборгованості перед кредитором.

У такому разі, з одного боку, відсутні причини звертати стягнення на частку, зважаючи на пріоритети, визначені законодавством. З іншого боку, в судовому порядку, коли виникає майно або інші засоби, достатні для погашення боргу, такі зобов'язання не вважаються нововиявленими. Оскільки цей нюанс не врегульований законодавством, то правомірним залишається рішення суду про стягнення долі участі.

У Законі України "Про господарські товариства" і ЦК України не визначений точний термін виконання судового рішення відносно виділення заставної долі, майна або засобів. У такій ситуації застосовуються загальні положення законодавства відносно виходу учасника з ТОВ строком на 12 місяців. За цей час може відбутися ліквідація тов. Таким чином, термін виділення заставної долі довший, ніж термін виконавчого провадження, який абсолютно не відповідає інтересам кредитора, оскільки існує низка певних заходів для невідшкодування боргу. Наприклад, в Російській Федерації цей термін складає три місяці, в Європі - і того менше.

Цікаво, що стаття 44 Закону Укра¬їни "Про виконавче провадження" в деякій мірі суперечить корпоративному законодавству. У ній вказано, що вимоги, забезпечені заставою, мають пріоритет. Значить, якщо доля в статутному капіталі є предметом застави, то стягнення, в першу чергу, має бути звернено на неї. Відбувається прямий конфлікт в законодавстві про заставу і корпоративне законодавство, де вказано, що доля підлягає стягненню в останню чергу. Перевага в даному випадку має законодавство про виконавче провадження як спеціальне законодавство у рамках вказаних правовідносин.

Переважне право при зверненні до стягнення можна розглядати тільки для акціонерних товариств. До ухвалення Закону України "Про акціонерні товариства" це питання регулювалося судовою практикою, де Верховний Суд вказував, що при зверненні до стягнення не застосовуються переважні права, а стягнення відбувається на підставі конкуренції, у випадку якщо процедура проходить через торги, переважні права відсутні. Тепер же в частині 7 статей 8 Закону України "Про акціонерні товариства" з'явилася норма, що передбачає, що у разі коли звернення до стягнення корпоративних прав, які є предметом застави, проходить шляхом публічних торгів, у акціонерів є переважні права залежно від типу акціонерного товариства.

З ТОВ ситуація дещо складніша, оскільки відсутнє правове регулювання цього питання. Теоретично учасники ТОВ мають таке право, але практично реалізація переважного права в процесі стягнення ніяк не визначена. У таких випадках найчастіше застосовують принцип аналогії, передбачений статтею 8 ЦК України, і правила, застосовані до закону про акціонерні товариства.

Для удосконалення процедури звернення стягнення заставних корпоративних прав необхідно внести грамотні формулювання в усі процеси такої процедури. Наприклад, в сусідніх східно-європейських країнах є спеціальні правила, що регулюють порядок реалізації переважних прав в процесі звернення стягнення корпоративних прав. На Україні ж такі права не передбачені для ТОВ. На законодавчому рівні важливо було б прописати певні аспекти стягнення заставних корпоративних прав: хто буде відповідачем, саму процедуру, етапи виконавчого провадження. Необхідно змінити терміни виходу учасника з товариства, щоб ці 12 місяців не суперечили законодавству про виконавче провадження і співпадали один з одним. Питання застави і корпоративних прав вимагає негайного врегулювання. Для цього досить прописати одне виключення, в якому зобов'язання, забезпечені заставою, діють в порядку законодавства про заставу.

Корпоративні права в акціонерному товаристві підтверджуються акціями, звернення стягнення на які має свої особливості. Порядок арешту акцій держвиконавцем врегульований постановою КМУ від 22 вересня 1999 року № 1744, згідно з якою арешт на цінні папери накладається на підставі постанови держвиконавця реестродержателем (для документарної форми акцій) або зберігачем (для бездокументної форми акцій). Поста­нова виконується ними негайно після отримання. На сьогодні такий порядок ще не розроблений.