Ліквідаційні ризики

Основною статтею, що стосується процедури розрахунків з учасниками товариства з обмеженою відповідальністю, є стаття 21 Закону України «Про господарські товариства». У частині 1 цієї статті передбачено, що грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації підприємства, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, а також виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених законом та установчими документами. Це загальне правило, що застосовується до всіх видів господарських товариств, в тому числі до товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Аналогічного характеру норми передбачені також у частині 4 статті 111 Цивільного кодексу України (ЦК) щодо юридичних осіб і в частині 4 статті 61 Господарського кодексу України (ГК) щодо суб'єктів господарювання.

Слід підкреслити, що законодавець не уточнив, хто конкретно буде виконувати функцію розподілу майна товариства: ліквідаційна комісія (ліквідатор) або органи управління товариством (загальні збори).

Судової практики, яка красномовно свідчила б про те, що це має бути саме ліквідаційна комісія, немає. Однак, виходячи зі змісту частини 2 статті 20 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої ліквідаційна комісія наділяється повноваженнями, зокрема, щодо вжиття заходів щодо оплати боргів перед третіми особами, а також його учасниками, існують підстави вважати, що саме вона буде відповідати за передачу майна, що залишилося учасникам.

У той же час деякі авторитетні юристи-практики не виключають можливості укладення між учасниками товариства договору про розділ майна в натурі. Більш того, як небезпідставно стверджує в своїй монографії «Припинення корпоративних правовідносин в господарських товариствах» В. Н. Кравчук, якщо майно або окремі речі розподілити між учасниками пропорційно неможливо внаслідок їх неподільності, допустимої буде передача одному з учасників з виплатою на користь інших грошової компенсації. Однак дане питання потребує більш детального і додаткового вивчення, у зв'язку з чим в даній статті віно не буде розглядатися досить докладно.

Хотілося б окремо зупинитися на деяких ризиках ліквідації товариства та захист прав учасників від можливих порушень. Так, ліквідатор (голова і члени ліквідаційної комісії) може діяти в своїх інтересах і всупереч інтересам учасників товариства, тобто зловживати своїми правами. Наприклад, ліквідатор може продавати майно підприємства з метою задоволення вимог «фіктивних» кредиторів, отримуючи при цьому неправомірну вигоду, або занижувати договірну вартість відчуження належного підприємству майна, в результаті чого кредитори і учасники ризикують недоотримати відповідний дохід.

Така ситуація може також виникнути при існуванні корпоративного конфлікту між засновниками, які володіють, наприклад, часткою у розмірі 75 і 25% відповідно. При такому положенні справ учасник, що має більшість голосів на загальних зборах учасників, може прийняти рішення про припинення діяльності товариства шляхом ліквідації та про призначення «свого» ліквідатора, який надалі буде діяти виключно в інтересах одного учасника, допускаючи порушення прав інших. У зв'язку з цим існує необхідність в оптимальних способах захисту учасників, чиї права порушуються внаслідок неправомірних дій ліквідатора (членів ліквідаційної комісії).

Певний інтерес в даному випадку викликає наступний приклад із судової практики. Він стосується розгляду корпоративного спору, заснованого на акціонерних правовідносинах, проте оскільки суд застосував загальні норми, що регламентують сферу діяльності господарських товариств, його можна використовувати також у відносинах, учасником яких є ТОВ.

Так, акціонером ВАТ до господарського суду було подано позов про визнання незаконними бездіяльності та рішень ліквідаційної комісії ВАТ, а також про зобов'язання вчинити певні дії. Позов був мотивований тим, що ліквідаційна комісія приймала рішення про продаж майна товариства без дотримання процедури, передбаченої законом, в тому числі незаконно відчужувала майно, чим заподіяла майнову шкоду акціонерам товариства.

Рішенням господарського суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Судові рішення обґрунтовані тим, що оспорюванні позивачем рішення ліквідаційної комісії прийняті повноважним складом ліквідаційної комісії, більшістю голосів і в межах повноважень комісії. Як вказали суди перших двох інстанцій, позовні вимоги позивача про визнання незаконною бездіяльність ліквідаційної комісії, не підлягають задоволенню, оскільки стаття 16 ЦК не передбачає такого способу захисту, як визнання незаконною бездіяльності органу правління і зобов'язання здійснити певні дії.

Далі акціонер звернувся до Вищого господарського суду України (ВГСУ) з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. ВГСУ у своїй постанові від 24 березня 2011 року по справі № 10/134 зазначив, що рішення про продаж майна приймається ліквідаційною комісією після опублікування відомостей про припинення юридичної особи згідно з приписами частини 2 статті 20 Закону України «Про господарські товариства» та частини 4 статті 105 ЦК, інвентаризації майна та визначення його вартості у порядку, встановленому законодавством, виявлення дебіторів і кредиторів товариства, складання та затвердження загальними зборами учасників товариства проміжного ліквідаційного балансу.

Але оскільки вказані дії не були здійснені, отже, рішення про продаж майна товариства (нерухомості та основних засобів) були прийняті ліквідаційною комісією з порушенням порядку, встановленого ЦК та статті 20 Закону України «Про господарські товариства», і тому є незаконними. Тим самим ВГСУ підтвердив правомірність використання такого способу захисту цивільних прав та законних інтересів, як визнання бездіяльності та рішення ліквідаційної комісії незаконними.

Таким чином, в якості рекомендацій засновникам, які вважають свої права чи законні інтереси порушеними внаслідок поведінки ліквідатора (членів ліквідаційної комісії), можна порадити діяти наступним чином. Якщо ліквідатор діє неправомірно і в своїх інтересах і при цьому учасник, який вважає свої права порушеними, володіє достатньою кількістю голосів у загальних зборах, виходом з положення буде зміна ліквідатора на загальних зборах учасників.

Якщо ж у товаристві ситуація конфліктна, а учасник, чиї права порушуються, не володіє достатньою кількістю голосів в товаристві, і переобрати нового ліквідатора не представляється можливим, в такому випадку можливі два шляхи вирішення проблеми:

А) укласти з іншими учасниками в письмовій формі з нотаріальним посвідченням договір про передачу майна в натурі, або ...

Б) звернутись до суду з позовом про визнання дій та рішень ліквідатора незаконними (у разі, якщо задоволення таких вимог не буде втручанням у внутрішню господарську діяльність підприємства).