Особливості здійснення ліквідаційної процедури банкрута, ліквідація якого розпочиналась у загальному цивільно-правовому порядку, законодавець виклав у ст. 95 Закону про банкрутство. Згідно з ч. 1 ст. 95 Закону якщо вартості майна боржника-юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.
За змістом ч. 1 ст. 95 встановлено, що суб'єктом, до якого застосовуються особливості, передбачені цією статтею, є будь-яка юридична особа, щодо якою прийнято рішення про ліквідацію й вартості майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, про що вказано у ч. 1 ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Під ліквідацією боржника у цій нормі слід вважати діяльність власника (уповноважених власником осіб), ліквідатора (ліквідаційної комісії), які направлені на здійснення заходів, щодо задоволення вимог кредиторів, в тому числі шляхом продажу майна боржника. Перелік цих дій передбачено законодавством України, у тому числі статтями 110-112 ЦК України, ст. 60-61 ГК України, якими встановлено загальні вимоги до здійснення ліквідації суб'єкта господарювання - юридичної особи у разі недостатності майна для задоволення вимог кредиторів.
До суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство з підстав, передбачених ч. 1 ст. 95 має право звернутись ліквідатор (ліквідаційна комісія) тільки за умови здійснення загальної цивільно-правової процедури.
Якщо така вимога не дотримана заявником, слід припинити провадження у справі за п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 ст. 95 Закону передбачено, що за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього статусу арбітражного керуючого. Вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом здійснюється в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після порушення провадження у справі в загальному порядку, визначення цим Законом.
У разі надходження до суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство з підстав, передбачених ст. 95 Закону України про банкрутство, виходячи із загальних положень, слід прийняти заяву до розгляду (ст. 12 Закону про банкрутство) про що виноситься ухвала суду.
Судове засідання проводиться не пізніше чотирнадцятого дня з моменту винесення ухвали про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство (ч. 2 ст. 12, ч. 2 ст. 95 Закону про банкрутство).
В підготовчому засіданні вирішується питання про можливість порушення провадження у справі, наявність підстав, для визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури.
Слід звернути увагу, що чинне законодавство не встановлює можливості порушення провадження у справі і відкриття ліквідаційної процедури шляхом винесення одного процесуального документа. Оскільки про порушення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, а з питань визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури приймається постанова.
Аналізуючи положення Закону про банкрутство, можна дійти висновку, що у випадку здійснення провадження у справі за ст. 95 Закону застосовується спрощений порядок процедури банкрутства (ч. 3 ст. 7 Закону), через чотирнадцять днів з дня винесення ухвали про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство виноситься ухвала про порушення провадження справи про банкрутство, і одночасно в цей самий день, за наявності законних підстав, приймається окремим процесуальним документом постанова про визнання боржника банкрутом.
Новелою ст. 95 Закону про банкрутство, якою фактично частково продубльовано ст. 51 Закону про банкрутство у попередній редакції, є встановлення граничності строку для заявлення вимог кредиторами. Так, в ч. 3 ст. 95 Закону чітко прописано: кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, банкрутом на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.
Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.
Частиною 4 ст. 95 передбачено: у разі якщо справу про банкрутство порушено за заявою власника майна боржника (уповноваженої ним особи), яка подана до утворення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора), розгляд справи про банкрутство здійснюється без урахування особливостей, передбачених цією статтею.
Положеннями ч. 2 ст. 11 Закону про банкрутство (нова редакція) передбачено, що до заяви про порушення справи про банкрутство додаються: витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо боржника (цей запис виключено із Закону Законом України від 2 жовтня 2012 р. № 5410-VI), однак слід вказати на необхідність надання такого доказу, оскільки невнесення боржника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є підставою для припинення провадження у справі (ст. 83 Закону); докази сплати судового збору, довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником, докази того, що сума безспірних вимог кредитора сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом, рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили, постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконанням вимог кредитора не забезпечена повністю заставою майна боржника (за наявністю застави).
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону до заяви боржника додаються також: установчі документи боржника, бухгалтерський баланс на останню звітною дату, перелік кредиторів боржника, вимоги яких визнаються боржником, із зазначенням загальної суми грошових вимог усіх кредиторів, а також щодо кожного кредитора - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків (за наявності), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості), заборгованості за основним зобов'язанням, та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором, перелік майна боржника із зазначенням його балансової вартості та місцезнаходження, а також строку їх виконання згідно з законом або договором, а також загальна балансова вартість майна, перелік майна, що перебуває у заставі або є обтяження у інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кредиторів, на користь яких вчинено обтяження майна боржника.
Отже, з наведеного вище вбачається можливість звернення до суду боржника із заявою у разі відсутності судового рішення про стягнення з нього заборгованості на користь кредитора, що набрало законної сили, постанови органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора, розміру заборгованості не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. І це логічно. Отже, боржник не повинен звертатись із проханням до кредиторів, щоб останні звертались до суду і стягували з нього заборгованість, маючи на меті наявність судового рішення.
Частина 5 ст. 11 Закону про банкрутство передбачає, що боржник зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності) під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі, в інших випадках, передбачених цим Законом.
Норма ч. 6 ст. 95 Закону про банкрутство встановлює обов'язок власників солідарно відповідати за зобов'язаннями ліквідованої юридичної особи за умови порушення ними вимог ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство.
