Податок не впрок

Не залишилася без уваги ця тема і на I Всеукраїнському цивілістичної форумі Асоціації адвокатів України, який проходив наприкінці березня ц.р. в Києві.

Саме про основні аспекти визнання угод недійсними розповідала старший експерт юридичної фірми «КМ Партнери» Катерина Гупало. Вона зазначила, що сьогодні ця категорія спорів з податковими органами складає більше 50%, раніше ці суперечки складали всього лише 1% всіх спорів з податковою. Крім того, за тенденціям останнього року, актуальність даної проблеми підтверджується і завантаженістю адміністративних судів справами саме цієї категорії спорів. Ні для кого вже не секрет, що однією з основних причин їх виникнення є ситуація, коли таким чином з'являється можливість наповнити бюджет або хоча б зберегти його від зайвих витрат, наприклад, від відшкодування податку на додану вартість (ПДВ).

«В даному випадку механізм визнання нікчемності правочинів є дуже ефективним з точки зору податкових органів, так як для них досить визнати за результатами перевірки угоду нікчемною, щоб позбавити підприємство права на бюджетне відшкодування або зняти певні витрати. При цьому підприємство втягується в судовий спір, який триває роками», - зазначила пані Гупало.

Як показує практика, в актах податкових перевірок практично завжди присутня практика копіювання аргументації, яка зводиться, в основному, до того, що дана угода порушує публічний порядок, оскільки вона спрямована на заволодіння майном держави, в даному випадку на бюджетне відшкодування.

До фактичних підстав податкові органи відносять безтоварність операцій. Зокрема, одним з основних аргументів, які підтверджують, що договір поставки є безтоварним, і як наслідок, угода - нікчемною, є наявність розбіжностей показників в системі автоматизованого співставлення податкового зобов'язання податкового кредиту в розрізі контрагентів. Мається на увазі, що якщо податковий кредит підприємства не відповідає податковим зобов'язанням контрагентів, то найближчим часом практично завжди воно отримує відповідний акт, наприклад, документальної невиїзної перевірки.

Ще однією з найпоширеніших причин визнання договору безтоварним є наявність будь-яких проблем у контрагентів в подальшій ланці ланцюжка постачальників. Крім того, не слід забувати і про виявлення податковими органами різних проблем з безпосередніми контрагентами підприємства. Дуже часто це трапляється, коли підприємство має близько ста контрагентів, з якими укладені численні договори поставок. Природно, що вгадати виникнення будь-яких проблем у контрагентів з податковими органами підприємство навряд чи зможе, тим більше коли мова йде про те, що податкові органи мають право проводити перевірки на протязі трьох років. Під різними проблемами маються на увазі внесення відомостей про відсутність контрагента за місцем реєстрації підприємства, визнання його підприємства банкрутом і т.д., хоча спочатку при укладанні договору це було належним чином зареєстрована юридична особа.

Більш складна ситуація виникає, коли щодо контрагента порушено кримінальну справу за фактом за ухилення від сплати податків або за фіктивне підприємництво.

У зв'язку з визнанням угод недійсними (нікчемними) виникають дві категорії спорів. До першої категорії належать спори за позовами платників податків, після того як на підставі акта перевірки вони отримують податкові повідомлення-рішення, якими донараховуються податкові зобов'язання або зменшуються суми бюджетного відшкодування.

До другої категорії належать спори за позовами податкових органів про відшкодування в доход держави нарахованих компанії бюджетних відшкодувань за недійсними (нікчемними) угодами. Тим не менш, в контексті змін до статті 228 Цивільного процесуального кодексу України кількість таких спорів істотно зменшилася. Нагадаємо, цією нормою передбачено, що угода попередньо повинна бути визнана судом недійсною. Незважаючи на те що податкові органи іноді ще подають подібні позови, при належному розгляді справи судом ці спори з правової точки зору повинні бути безперспективними.

Слід зазначити, що оскільки кількість суперечок у першому випадку становить значну кількість, Вищим адміністративним судом України та Верховним Судом України видано інформаційні листи і прийняті постанови, які визначать основні напрямки доказування дійсності угоди. Так, зокрема, згідно з документами, на позивача покладається великий тягар доказування, що фактично призводить до того, що суд здійснює ту ж перевірку, яку мав свого часу здійснити податковий орган. Тобто в даному випадку позивачу необхідно довести факт здійснення господарської операції, підтвердження використання товару, робіт чи послуг у господарській діяльності, а також судом повинен бути досліджено питання надмірної сплати ПДВ.

Як показує практика, на сьогоднішній день існує безліч суперечок, де в якості матеріалів доказової бази до справи позивачем подаються тисячі різних документів, для їх підготовки на підприємстві створюються спеціальні підрозділи, які займаються виключно зняттям копій і складенням опису.

У свою чергу, з боку відповідача в якості доказів надається той самий акт перевірки і, в кращому випадку, акт перевірок контрагентів. На цьому їх виконання зобов'язання доведення своєї правоти практично закінчується.

Слід нагадати про норми Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, частина 2 статті 71 передбачає, що зобов'язання по доведенню покладається на суб'єкт владних повноважень, тобто на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Крім того, в частині 4 статті 71 КАС України встановлено, що суб'єкти владних повноважень зобов'язані надати всі наявні у них докази, які можуть бути використані як докази у справі.

З урахуванням цих норм та інформаційних листів ВАСУ, суд зобов'язаний дослідити докази, що підтверджують нікчемність угоди, надані безпосередньо органом владних повноважень, в даному випадку податкової.

Тобто, якщо в акті перевірки податкова говорить, наприклад, про безтоварності угоди, і, як наслідок, визнається її нікчемність, то саме - податковий орган повинен надавати суду необхідні документи, що доводять цей факт.

В даному випадку платникам податків, що подає подібні позови, необхідно працювати в тому напрямку, щоб переключити увагу суду на те, хто дійсно повинен надавати доказову базу. Тобто норми Кодексу є, але вони не працюють.

Таким чином, складається ситуація, коли адміністративні суди перевантажені подібними справами, оскільки позивачі активно доводять свою позицію і перевантажують суддів такими документами.

У зв'язку з цим можна зробити висновок, що в разі якщо суб'єкт владних повноважень не доводить правомірність своєї позиції, то це вже є достатньою підставою для того, щоб задовольнити позовні вимоги. Тобто в даному випадку для того, щоб уникнути надмірних зусиль з боку позивача по збору та надання доказів дійсності угоди, відповідачу достатньо надати належні докази, на підставі яких документів проводилася перевірка і робився відповідний висновок про її недійсності. Власне, про це також йдеться і в практиці Європейського суду з прав людини.

Безпосередньо питання визнання угод недійсними (нікчемними) Європейський суд з прав людини не розглядає, але в деяких рішеннях Суду, зокрема, у справі «Булвес» АД проти Болгарії »закріплюється одне дуже важливе положення: платник податків не повинен нести відповідальність за невиконання постачальником своїх обов'язків .

Крім того, як приклад розгляду подібних суперечок в Російській Федерації є постанова Федерального арбітражного суду Західно-Сибірського округу, в якому суд виходив з презумпції сумлінності платника податків. Безпосередньо йдеться про те, що податковою не було досліджено та обгрунтовано в якості доказів те, що у позивача і його контрагента як на момент підписання договору, так і на момент його реалізації були умисел і спрямованість на те, щоб отримати необгрунтовану податкову вигоду.

Останнім часом у нас вже відзначається позитивна тенденція в практиці розгляду цих спорів, зокрема, у практиці Верховного Суду України є прямі посилання на подібні рішення.

Більше того, незважаючи на те що рішення судів першої інстанції, особливо якщо це справи мільйонників, дуже суперечливі, остаточні рішення по даній категорії спорів таки є позитивними - на користь платників податків.

Світлана Тарасова "Юридическая практика"