На такій земельній ділянці побудований житловий або дачно-садовий будинок. Згідно з Цивільним і Сімейним кодексом України, цей будинок є спільною сумісною власністю подружжя. А як же реалізувати право на будинок в разі
поділу спільного майна подружжя?
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» в березні 2010 року доповнена пунктом 18-2, де роз’яснюється, що якщо на такій (приватизованій) ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, яка є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу такого будинку, будівлі, споруди між подружжям і виділення конкретної його частини до особи, яка не має права власності або користування земельною ділянкою, до неї переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 Земельного кодексу (ЗК) України, та статтею 377 Цивільного кодексу (ЦК) України.
Пункт 4 розділу «Спори, що виникають із сімейних відносин» висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, за перше півріччя 2012 вказує, що у разі якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в силу статей 33, 24 Кодексу про шлюб та сім’ю у подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв’язку з тим, що для обслуговування цього будинку виділено у власність земельну ділянку, то у чоловіка, за яким визнається право власності на частину будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку (постанова Верховного Суду України від 11 червня 2012 року в справі № 6-66цс11).
Такої позиції дотримується численна судова практика (досить ознайомитися на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, наприклад). Причому навіть якщо на подарованій земельній ділянці побудовано будівлю, що є спільною власністю подружжя, у разі розділу такого будинку присуджується частина земельної ділянки, пропорційна частці у праві власності.
Як вищевказану практику узгодити з гарантією, наданою статтею 41 Конституції щодо непорушності права власності? Згідно з цією статтею кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Зазначена стаття Конституції України повністю відповідає частині 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У цій же статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Крім того, стаття 153 ЗК України гарантує права власника земельної ділянки, а стаття 143 зазначеного кодексу встановлює виключний перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку.
Стаття 120 ЗК України, стаття 377 ЦК України регулюють перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок. По-перше, як відомо, спільна сумісна власність подружжя належить подружжю, незалежно від того, на чиє ім’я видано і оформлено документи, тобто подружжя не набувають права власності в момент вирішення спору про розділ майна, так як відбувається поділ вже належного майна. По-друге, у вищезазначених статтях 120 і 377 встановлено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти.
Отже, за наявності такої судової практики практично нічого не змінюється в порівнянні з попередньою редакцією Сімейного кодексу України. З однією різницею, що фактично відбувається примусове відчуження власності без відшкодування її вартості. Звичайно, необхідно розглядати ситуацію і з боку іншого чоловіка, який є власником і права якого потрібно захищати.
Вихід із ситуації
Який варіант вирішення питання можливий у рамках чинного українського законодавства? Зрозуміло, що будівництво на земельній ділянці сталося за згодою подружжя та будинок є спільною сумісною власністю, але безоплатне отримання у власність земельної ділянки не ґрунтується на законодавстві. У цьому випадку, на думку автора, можливе встановлення платного (безоплатного - за домовленістю) земельного сервітуту, найменш обтяжливим для власника землі, у розмірі, необхідному для обслуговування частини будинку, яка виділяється, або за згодою викупу частини будинку.
Безумовно, сім’я ґрунтується на довірі, але чесне обговорення майнових питань і усвідомлення того, що будь-який шлюб може не бути вічним, ще незвично Україні. Необхідно роз’яснювати, що при прийнятті серйозних фінансових рішень слід врегулювати питання розділу і долі майна у разі можливого
розірвання шлюбу.
Автор запрошує колег до обговорення, оскільки це питання є актуальним. І наостанок - все вищесказане (як свідчить судова практика) стосується і земельної ділянки, придбаної одним з подружжя до шлюбу або подарованої.
Віра Крат - адвокат, м. Київ
