Про необхідність введення у вітчизняний правовий лексикон нового поняття «конституційна скарга» говорять вже давно. Наприклад, два роки тому це питання обговорювалося в рамках міжнародної конференції, присвяченій темі захисту прав людини органами конституційної юстиції, зокрема, можливостям і проблемам індивідуального доступу громадян. Тоді, аналізуючи досвід інших держав, в яких цей інститут успішно функціонує, більшість вітчизняних експертів зійшлися в думці, що закріплення права кожного на конституційну скаргу є одним з важливих факторів дотримання прав і свобод людини, і таку можливість потрібно передбачити на Україні. Щоправда, далі обговорення справа так і не дійшла. І ось зовсім недавно питання щодо доцільності реалізації цієї ідеї було знову реанімовано, на цей раз в рамках діяльності Конституційної асамблеї.
Слід зазначити, що в процесі створення оновленої версії Основного Закону одна з головних дискусій розгорнулася навколо місця норм, що регулюють статус КСУ, в структурі Конституції. Активно обговорювалося кілька пропозицій. Перше полягало в тому, щоб інтегрувати орган конституційної юрисдикції в розділ «Судова влада» (так спочатку пропонувалося перейменувати розділ «Правосуддя»), але прихильників цієї ідеї було небагато. Друга пропозиція полягала у тому, щоб виділити положення, що регулюють діяльність КСУ, в окремий розділ, так як це, власне, і передбачено чинною Конституцією. І нарешті , третє речення - створити новий спеціальний розділ під назвою «Органи охорони Конституції та державного контролю».
Ініціаторами останньої ідеї були члени Комісії Конституційної асамблеї з питань правоохоронної діяльності, а її суть полягала в наступному: включити питання функціонування таких інституцій, як Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата України та прокуратура, які покликані забезпечувати неухильне виконання конституційних норм і здійснювати державний контроль, в один розділ Основного Закону. Як аргумент на підтвердження раціональності такого підходу наводилася правова позиція Конституційного Суду України, сформульована в рішенні від 23 грудня 1997 року по справі за конституційним поданням Президента України щодо конституційності Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України». Аналізуючи правовий статус Рахункової палати, КСУ тоді визначив, що вона є незалежним органом спеціальної конституційної компетенції. За такою же ознакою, на переконання деяких представників Конституційної асамблеї, можуть характеризуватися і інші зазначені в запропонованому розділі органи.
Правда, в кінцевому підсумку Конституційна асамблея зупинилася на другому варіанті, тобто вирішила виділити положення, що регулюють діяльність КСУ, в окремий розділ Основного Закону.
Шляхи удосконалення
Якщо говорити по конкретних нормотворчих пропозиціях, спрямованих на удосконалення діяльності КСУ, то конкретики в них небагато. Принаймні в тексті Концепції внесення змін до Основного Закону положення по єдиному органу конституційної юрисдикції виписані досить лаконічно і абстрактно.
«В окремому розділі оновленої Конституції України, який присвячений КСУ, повинні бути закріплені гарантії функціонування Конституційного Суду України та незалежності і недоторканності суддів цього Суду» - такий законодавчий посил містить зазначена Концепція. З її тексту випливає, що в сучасних умовах доцільно зберегти існуючий порядок призначення суддів КСУ. Разом з тим члени Конституційної асамблеї не виключають можливості переходу в майбутньому до іншої системи призначення та звільнення суддів цього Суду, в якій основна роль буде відводитися Президенту і парламенту, а кандидатури на посади суддів ним зможуть пропонувати з’їзд суддів України, Національна академія правових наук України і міністр юстиції України.
Також пропонується закріпити на рівні Основного Закону, що суддя КСУ набуває повноважень з моменту складення ним присяги на засіданні КСУ. Нагадаємо, що зараз ця процедура врегульована в спеціальному законі дещо інакше: «конституційні» судді приймають присягу в парламентській будівлі під куполом. Очевидно, нинішня пропозиція продиктована бажанням мінімізувати ризики політичного впливу на цю фактично церемоніальну процедуру, оскільки в історії вже були випадки, коли саме через таку формальність судді тривалий час не могли приступити до виконання своїх повноважень.
Аналогічним чином запропоновано врегулювати і процедуру звільнення суддів з посади, тобто висновок щодо звільнення судді повинен давати КСУ.
Якщо говорити про повноваження КСУ, то їх коло запропоновано розширити функціями з розгляду:
- Звернень органів місцевого самоврядування з конституційним поданням щодо конституційності законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, що стосуються місцевого самоврядування, захисту прав та інтересів територіальних громад;
- Конституційних скарг з питання про відповідність Конституції України (конституційності) законів України, застосування яких порушило конституційні права і свободи людини і громадянина. Відзначимо, що в даний час право оскаржити конституційність законів та інших правових актів мають тільки п’ять суб’єктів: Президент, народні депутати (не менше ніж 45), Верховний Суд України, омбудсмен і Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Правда, як саме будуть врегульовані питання діяльності інституту конституційної скарги, текст Концепції відповіді не дає. Очевидно, у разі реалізації цієї ідеї у вітчизняних реаліях потрібно буде передбачити певні обмеження для звернення до органу конституційної юрисдикції (подібна практика існує практично у всіх країнах, де механізм конституційної скарги функціонує). Раніше висловлювалася думка, що одним з можливих «фільтрів» може бути те, що до звернення до КСУ громадянином повинні бути використані всі інші способи захисту своїх прав (наприклад, аналогічну процедуру передбачили у Німеччині), або ж надання можливості подачі конституційної скарги тільки у зв’язку з конкретною судовою справою , або, скажімо, встановлення певних строків давності. Так чи інакше, а необхідність створення процедури допуску для конституційних скарг необхідна, щоб запобігти зловживанням таким правом.
Повертаючись до тексту Концепції, відзначимо, що в ній повноваження КСУ пропонується розширити також за рахунок перевірки відповідності Основному Закону питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум у порядку, визначеному законом.
Містить текст Концепції і конкретну нормотворчу пропозицію, яка полягає в необхідності відкоригувати статтю 153 Конституції України, посиливши положення про те, що порядок організації та діяльності КСУ, процедура розгляду ним справ визначаються «виключно» (саме цим словом запропоновано доповнити чинну норму Конституції) законом. Очевидно, це продиктовано бажанням, щоб всі питання діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції були врегульовані тільки на законодавчому рівні, а не визначалися Регламентом КСУ.
Крім цього експерти Конституційної асамблеї звертають увагу на необхідність скасувати функції КСУ щодо офіційного тлумачення законів.
З тексту Концепції випливає, що змінюється роль Конституційного Суду України та в інших питаннях. Так, Комісією Конституційної асамблеї з питань організації державної влади запропоновано змінити порядок усунення з поста в порядку імпічменту глави держави - у разі вчинення ним злочину (зараз регулюється статтею 111 Основного Закону), встановивши, що рішення приймається не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту з урахуванням висновку Конституційного Суду України. При цьому виключаються положення про надання Верховним Судом України висновку у зв’язку з процедурою імпічменту, оскільки це, на думку членів Конституційної асамблеї, суперечить принципу неупередженості суду.
Ольга Кирієнко «Юридична практика»
