Відповідно до роз'яснення Плунуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, внесок до статутного фонду господарського товариства, товариства з обмеженою відповідальністю не є об'єктом права загальної спільної власності подружжя, оскільки статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство, і до норм Сімейного кодексу Україна також не віднесено.
Статтею 12 цього Закону встановлено, що внесок до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права загальної спільної власності подружжя. Якщо внесок до статутного фонду господарського товариства зроблений за рахунок загального майна подружжя, в інтересах сім'ї, той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на розділ отриманих доходів.
21 вересня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом гр-ки Б. до гр-на Р., треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "С" (ТОВ "С"), товариство з обмеженою відповідальністю "К" (ТОВ "К"), відділ державного реєстратора юридичних і фізичних осіб - підприємців Соломенской районної в м. Києві державної адміністрації, гр-н Е., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу гр-н Ю. - про визнання права власності на загальне майно подружжя за касаційною скаргою гр-на Р. на рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2011 року, встановила наступне.
У травні 2009 року гр-ка Б. звернулася до суду з позовними вимогами, в яких просила: виділити у власність гр-на Р. долю в статутному капіталі ТОВ "С" у розмірі 231 407,86 грн., долю в статутному капіталі ТОВ "К" у розмірі 10 379 864,20 грн. і зобов'язати гр-на Р. виплатити гр-ці Б. грошову конпенсацію в розмірі 15 000 000 грн, а в разі його відмови виплатити указану суму добровільно, стягнути її в примусовому порядку; визнати за нею право власності: на 1/2 частину автомобіля Lexus GX 470, державний номерний знак ****, орієнтовною вартістю 110 000,00 грн.; 1/2 частина мотоцикла SUZUKI BOULEVARD M109R, державний номерний знак *****, орієнтовною вартістю 130 000,00 грн.; 1/2 частина мотоцикла BENELLI TNT 1130 державний номер ******, орієнтовною вартістю 40 000,00 грн., 1/2 частина гаража № 25, який знаходиться за адресою *******; 1/2 частина житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,05 га, який знаходиться на території Бобрицкого сільської ради, з/т "В" в Києво-святошинському районі Київської області; 1/2 частина квартири за адресою ********.
Позовні вимоги позивачка обгрунтувала тим, що вказане майно було придбане в період браку, грошові кошти до статутних фондів вказаних товариств внесені під час спільного проживання, а тому вона має рівне з відповідачем право на володіння, розпорядження і користування загальним майном.
Шлюбний договір позивачка вважає недійсним, оскільки цей договір ставить її в надзвичайно невигідне матеріальне становище, а також вирішує питання відносно майнових прав, які підлягають державній реєстрації, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2010 року позовні вимоги гр-ки Б. задоволені частково: визнано за гр-кою Б. і гр-ном Р. по 1/2 частини гаража № 25, який знаходиться за адресою *******; визнано за гр-кою Б. і гр ном Р. по 1/2 частини мотоцикла KAVASAKI. У задоволенні інших позовних вимогах відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2011 року рішення районного суду скасоване і прийняте нове рішення про часткове задоволення позовних вимог гр-ки Б.: визнати спільним майно, придбане в період браку гр-ки Б. і гр-на Р., і розділити його таким чином - виділити у власність гр-ки Б. автомобіль Lexus GX 470 2006 року випуску вартістю 492 000 грн., мотоцикл KAVASAKI 2004 роки випуску вартістю 118 000 грн., а всього на суму 610 000 грн.; виділити у власність гр-на Р. автомобіль Toyota Prado 2007 року випуску вартістю 369 000 грн.; мотоцикл SUZUKI BOULEVARD M109R 2008 року випуску вартістю 130 000 грн., мотоцикл BENELLI TNT 1130 2008 року випуску вартістю 40 000,00 грн., а всього на суму 539 000 грн.; стягнути з гр-ки Б. на користь гр-на О. 35 500 грн. різниці вартості доль; визнати за гр-кою Б. і гр-ном Р. право власності за кожним на 1/2 частину гаража № 25, який знаходиться за адресою *******; стягнути з гр-на Р. на користь гр-ки Б. 15 000 000 грн. компенсації 1/2 вартості часток, що належать йому в статутному капіталі ТОВ "С" і ТОВ "К". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі представник відповідача гр-на Р. - гр-н Д. просить відмінити рішення, прийняте судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи і перевіривши приведені в касаційній скарзі аргументи, колегія суддів Судової палати Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на наступних підставах.
Згідно із статтею 335 ЦПК України, в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального або процесуального права. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги гр ки Б. відносно розділу майна, суд першої інстанції встановив, що сторони перебували в шлюбі з 30 квітня 1982 року по 16 березня 2010 року, свої шлюбні стосунки вони припинили в квітні 2006 року і з цієї миті спільне господарство не вели, мають окремий бюджет, з квітня 2006 року разом не проживають, відповідач проживає з іншою жінкою, мають спільного сина, встановив, яке майно було придбане сторонами.
Згідно з нормами статті 57 Сімейного кодексу (СК) України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, придбане нею, ним за час їх окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних стосунків.
Пленум Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 роз'яснив, якщо за час роздільного проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних стосунків загальне майно його членами не отримувалося, суд відповідно до частини 6 статей 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, придбане кожним з них за цей період і при вказаних обставинах, і провести розділ тільки того майна, яке було їх загальною власністю до настання таких обставин.
Сторони не заперечували, що з квітня 2006 року вони припинили шлюбні стосунки, проживають окремо, сімейний бюджет не ведуть, що у відповідача є інша жінка, з якою він фактично проживає, і у них є спільна дитина.
Ця обставина встановлена і рішенням Святошинского районного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, яке набуло чинності.
При розділі майна подружжя суд першої інстанції врахував шлюбний договір, укладений сторонами 7 березня 2007 року і засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу гр-ном Ю., який визначає правовий режим нерухомого майна сторін. Цей договір є діючим.
Судом першої інстанції також було встановлено, що відповідач гр-н Р. є засновником ТОВ "С" і ТОВ "К", розмір внесків до статутного фонду, компенсацію яких просить стягнути позивач, відмічаючи, що грошові кошти були внесені відповідачем до статутного фонду в період шлюбу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за внески до статутного фонду товариств, суд першої інстанції вірно послався на норму статті 61 СК України, згідно якої сам по собі внесок до статутного фонду не є об'єктом загальної спільної власності.
Крім того, в 2007 році сторони підтримували шлюбні стосунки, про що свідчить укладенений між ними шлюбний контракт, договір поруки, а тому не можна вважати, що майно, яке було придбано після 2004 року в період шлюбу і до розірвання шлюбу в судовому порядку, не підлягає розділу як придбане відповідачем за особисті кошти після припинення шлюбних стосунків з позивачкою.
Відносно стягнення грошової компенсації внесків до статутного фонду товариств суд апеляційної інстанції, пославшись на частину 4 статті 71 СК України, відмітив, що цією нормою передбачено право на присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його долі в праві загальної спільної власності на майно з його згоди, окрім випадків, передбачених ЦК України.
Оскільки право власності на частку в статутному капіталі товариства може бути предметом договору купівлі-продажу і надає право на управління товариством і отримання прибутку, таке право є майновим, а отже, позивач має право на компенсацію 1/2 вартості доль, що належать відповідачеві в статутному капіталі вказаних товариств, як таких, які були внесені в ці товариства в період шлюбу. Доля в статутному капіталі визначена позивачкою у розмірі 15 000 000 грн., тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Висновки суду апеляційної інстанції є помилковими і такими, які не відповідають нормам матеріального права.
Пленум Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 роз'яснив, якщо за час роздільного проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних стосунків загальне майно його членами не отримувалося, суд відповідно до частини 6 статей 57 Сімейного кодексу України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, придбане кожним з них за цей період і при вказаних обставинах, і провести розділ тільки того майна, яке було їх загальною власністю до настання таких обставин.
Крім того, позивачка не заперечувала той факт, що з квітня 2006 року вона з відповідачем припинила шлюбні стосунки, проживають окремо, сімейний бюджет не ведуть, що у відповідача інша жінка, з якою він фактично проживає, і у них є спільна дитина. Ця обставина встановлена також рішенням Святошинского районного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, яке набуло чинності.
При розділі майна подружжя суд апеляційної інстанції не взяв до уваги шлюбний договір, укладений сторонами 7 березня 2007 року і засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу гр-ном Ю., який визначив правовий режим нерухомого майна сторін. Цей договір є діючим.
Що стосується грошових внесків засновників товариства, які є одним з джерел формування майна останнього, то вони включаються до його статутного фонду як внесок, є долею учасника в ньому і стають власністю товариства, а засновник, у свою чергу, з моменту здійснення вказаних дій набуває корпоративного права, яке включає право: на управління справами товариства в порядку, визначеному в засновницьких документах; участь в розподілі прибутку товариства і на управління справами товариства в порядку, визначеному в засновницьких документах; участь в розподілі прибутку товариства і отримання відповідної її долі, а також грошових коштів у разі ліквідації підприємства відповідно до чинного законодавства, а також при виході, зокрема, з товариства з обмеженою відповідальністю, на виплату вартості частині майна товариства, пропорційній його долі в статутному фонді.
Таким чином, про розгляді справ про розділ майна, яке є загальною власністю подружжя, одним із предметів яких є доля одного із подружжя в статутному фонді господарського товариства, суду апеляційної інстанції необхідно було виходити з того, що внесок, внесений до статутного фонду товариства, зокрема, за рахунок загальних засобів або майна подружжя відповідно до приведених вимог чинного законодавства, є власністю цього товариства, а тому не може бути предметом розділу за вимогами відносно розділу загального майна подружжя.
Чинне законодавство не відносить корпоративне право, яке отримується засновником або учасником відносно товариства, до особистих майнових прав.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що тільки у разі використання одним з подружжя загальних засобів усупереч статті 65 СК України інший чоловік має право на компенсацію вартості його долі.
Пленум Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, внесок до статутного фонду господарського товариства, товариства з обмеженою відповідальністю не є об'єктом права загальної спільної власності подружжя, оскільки статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство, і до норм СК України також не віднесено.
Статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновником і учасниками, є саме товариство. Внесок до статутного фонду господарського товариство не є об'єктом права загальної спільної власності подружжя. Якщо внесок до статутного фонду господарського товариство зроблений за рахунок загального майна подружжя, в інтересах сім'ї, той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на розділ отриманих доходів, що не було предметом спору.
Статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що внеском в статутний капітал господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові або інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлене законом.
Грошова оцінка внеску учасника господарського товариства здійснюється з відома учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Враховуючи викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає відміні як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, а рішення Печерського районного суду від 19 квітня 2011 року, яке прийняте з дотриманням норм матеріального права, підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 335, 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:
- касаційну скаргу гр-на Р. на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2011 року задовольнити;
- рішення Апеляційного суду р. Ки¬ева від 19 квітня 2011 року відмінити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2010 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
(Ухвала Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року. Справа № 6-18204св11. Головуючий - Штелик С. П. Судді - Кафідова Е.В., Коротун В. М., Маляренко А.В., Попович Е.В.)
