У вересні 2012 року одним з районних відділень внутрішніх справ м. Києва було порушено кримінальну справу за фактом шахрайства в особливо великих розмірах за частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу (КК) України з подальшою перекваліфікацією у відношенні гр-на М.
Згідно з Перехідними положеннями Кримінального процесуального кодексу (КПК) України в редакції 2012 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідний запис. У справі потерпілим був визнаний гр-н Р., повідомлення про підозрівання у скоєнні вказаного злочину офіційно вручено гр-ну М.
В ході досудового розслідування між потерпілим гр-ном Р. і підозрюваним гр-ном М. відбулися переговори про спробу розв'язати сформовану ситуацію мирним шляхом на спільно прийнятних умовах. Так як злочин за ступенем тяжкості відноситься до особливо тяжких злочинів (стаття 12 КК України), то укладання угоди про примирення підозрюваного з потерпілим було процесуально неприпустимим. Сторони прийшли до угоди зафіксувати свої домовленості про розмір і строки відшкодування збитку в письмовому вигляді. Для потерпілого гр-на Р. це було свого роду гарантією і певними термінами виплати компенсації, а для підозрюваного гр-на М. додатковою пом'якшувальною покарання обставиною (пункт 2 частини 1 статті 66 КК України). Адвокатом у кримінальних справах, який представляв інтереси потерпілого, було складено відповідний договір.
Даний документ поєднує в собі положення узятих з англосаксонської системи права США «Угод з правосуддям», які імплементовані в КПК України редакції 2012 року. В укладеному договорі є факт визнання підозрюваним провини за інкримінований йому злочин (угода про визнання провини, стаття 472 КПК України); положення про порядок і терміни відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також умова про думку потерпілого про міру покарання для підозрюваного в разі виконання ним умов угоди і навпаки (угода про примирення, стаття 471 КПК).
У подальшому, після часткового виконання умов договору, підозрюваний гр-н М. на очних ставках з потерпілим і свідками відмовився від визнання своєї вини у злочині, як і від підтвердження подій злочину в цілому. Однак до таких показань слідство поставилося критично, оскільки вони спростовуються змістом договору, в якому підозрюваний гр-н М. повністю визнав свою провину в скоєнні злочину і підтвердив адекватність і осудність в момент укладання договору, що і було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Таким чином, уклавши дану Угоду, потерпілий гарантував собі:
1) фіксовану суму відшкодування матеріальної та моральної шкоди;
2) строки такого відшкодування;
3) органу досудового розслідування додатково підтверджено наявність вини підозрюваного гр-на М. у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України;
4) встановлена позиція потерпілого про міру покарання в разі виконання умов договору підозрюваним і в разі його порушення;
5) від підозрюваного отримана письмова згода на доступ до персональних даних останнього відповідно до статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» для виявлення в компетентних органах наявності рухомого та нерухомого майна підозрюваного;
6) підозрюваним підтверджена повна адекватність, відсутність психічних розладів і захворювань, що утруднить обрати тактику захисту у вигляді застосування примусових заходів медичного характеру (частини 2,3 статті 19 КК України).
