Платники податку на додану вартість - постачальники товарів (робіт, послуг) на підставі податкового кодексу (ПК) України зобов’язані складати і направляти допомогою телекомунікаційного зв’язку у Державну податкову службу (ДПС) України податкові накладні для реєстрації їх в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Тільки зареєстрована в такому реєстрі податкова накладна на підставі пункту 201.10. статті 201 ПК України надає право покупцеві товарів (робіт, послуг) сформувати податковий кредит з податку на додану вартість.
З початком дії даної норми виникла нова категорія судових спорів платників податків з органами ДПС - спори, пов’язані з відмовою в реєстрації податкових накладних.
Так, бухгалтерія підприємства, яка склала податкову накладну, направляє її для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, але замість квитанції, яка підтверджує факт реєстрації, платник ПДВ, отримує квитанцію про неприйняття звітності, а саме, на підставі виявлення помилки - «місцезнаходження продавця товарів/послуг в документі не відповідає інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Така причина відмови в прийомі звітності може виникнути в тому випадку, якщо державному реєстратору було направлено повідомлення за формою № 18-ОПП, яке означатиме, що юридична особа відсутня за своїм місцезнаходженням.
Таким чином, після відмови ДПС у прийнятті податкової звітності у платника податків з’являється бажання захистити порушене право.
Дана стаття присвячена проблемним питанням матеріально-правового способу захисту прав та інтересів платника ПДВ, порушених відмовою податкових органів у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Аналіз існуючої судової практики (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року в справі № 2а-13351/12/2670, ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року з справі № 2а/0570/11367/2012, ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року з справі № 2а/0570/11319/2012) свідчить про те, що в позовних заявах платники податків в більшості своїй лише викладають вимоги про визнання незаконними дій податкового органу з відмови у реєстрації податкових накладних та зобов’язання ДПС зареєструвати податкові накладні.
Проте видається, що викладені вище матеріально-правові вимоги не здатні в повній мірі усунути правові наслідки, створені відмовою податкового органу в реєстрації податкової накладної.
Так, у разі визнання судом обґрунтованою і правомірною правову позицію платника ПДВ відмова податкового органу в реєстрації податкових накладних буде вважатися неправомірним саме з дати набрання законної сили рішенням суду, а фактична реєстрація податкових накладних якщо і можлива технічно після закінчення встановленого Податковим кодексом 15-денного терміну, все одно може кваліфікуватися органами податкової служби як зроблена з пропуском зазначеного строку. Саме до таких висновків приводить консультація ДПС України, розміщена в Єдиній базі податкових знань (підкатегорія 130.22 категорії 130).
У зв’язку з цим вважаємо, що для повного відновлення порушених прав та інтересів платника доцільно звернути увагу на наступні моменти:
1. У спірних правовідносинах від імені держави як учасника податкових правовідносин задіяні одночасно два органи державної податкової служби - ДПС України (оскільки безпосередньо формує та направляє платникові відповідну квитанцію) та орган ДПС, де платник ПДВ перебуває на податковому обліку (в якості особи, яка зобов’язана визнавати електронні документи на підставі відповідного договору з платником).
2. Волевиявлення податкового органу (у формі як дії, тобто активної поведінки, так і бездіяльності), вчинене щодо податкової накладної, цілком може бути кваліфіковано як рішення суб’єкта владних повноважень - відмова в реєстрації податкової накладної.
Тому рішення суб’єкта владних повноважень про відмову в реєстрації податкової накладної, оформлене квитанцією про неприйняття податкового документа, може бути предметом судового оскарження в порядку адміністративного судочинства.
3. Оскільки нормами ПК України не врегульовані наслідки прийняття податковим органом неправомірного рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, то в силу частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні спорів даної категорії вбачаються підстави для застосування положень статей 48 і 49 ПК України. Зі змісту норм зазначених статей випливає, що за умови дотримання платником податків правил заповнення податкової накладної та направлення податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних така накладна (так само як і податкова декларація) може бути визнана зареєстрованої датою направлення.
Викладена позиція відносно податкових накладних узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, висловленою з приводу податкових декларацій (інформаційний лист від 15 червня 2012 № 1503/12/13-12), а також практикою даного судового органу (постанова від 30 січня 2013 року № К/9991/4374/11).
