Лист Держкомпідприємництва України від 16.09.11 р. № 7319
Радує, що це державне відомство виправдовує своє призначення, продовжуючи захищати інтереси підприємців. Тим більше, коли це стосується питань, що отримали широкий резонанс у підприємницькому середовищі, зокрема, процедури донарахування сум податків та штрафних санкцій за «нікчемними» договорами, визнаними такими на підставі акта податкової перевірки, що побила всі рекорди з масовості застосування.
Отже, в цьому листі Держкомпідприємництва звертає увагу на такий дуже важливий в цьому питанні момент:
«... Щодо правомірності органів державної податкової служби визнавати правочини нікчемними зазначимо, що згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Особливу увагу слід звернути на положення акта цивільного законодавства України, що викладені в ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності)...».
Саме так! Відповідно до ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним. І посилання контролюючого органу на те, що в податкових відносинах ця норма не може застосовуватися, законодавчо не обґрунтовані. Адже в податковому законодавстві міститься аналогічна вимога: для того щоб податковим органом були застосовані наслідки недійсності договору, має бути відповідне рішення суду. Це чітко зазначено в п. 140.2 ст. 140 ПКУ.
При цьому Держкомпідприємництва в коментованому листі з посиланням на ст. 10 Закону України від 14.12.90 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» абсолютно справедливо звертає увагу на наявність відповідних повноважень ДПІ в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних спеціалізованих ДПІ подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках-коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Так чому ж саме цими повноваженнями податкові органи не користуються, і практика визнання ними договорів нікчемними на підставі акта перевірки (як правило; за результатами проведення позапланової документальної перевірки) так поширена? Відповідь проста: економічна ефективність.
В Україні податкове відомство вже давно не є органом контролюючим, завдання якого - перевірка і контроль дотримання податкового законодавства. Податкове відомство зараз орган каральний, який стягує. Його завдання - не перевірити, а донарахувати. Будь-який податківець розповість про існування спущених згори планів донарахувань за податками. Виходить, що податкова адміністрація планує податкові злочини? Але це ж абсурд.
Сьогодні можна говорити про те, що існує певна «планова економіка» ДПАУ, основною метою якої, зокрема, є отримання максимального економічного ефекту (суми донарахувань), витративши для цього мінімум ресурсів, людських та матеріальних.
В принципі можна навіть ввести простий економічний термін - «прибуток» з метою вимірювання ефективності роботи ДПІ на місцях та податкової служби в цілому. І як будь-який прибуток, він розраховуватиметься за простою формулою: «Дохід мінус Витрати». Згідно з економічними законами для збільшення прибутковості витрати повинні мінімізуватися. А це означає, що там, де тільки це можливо, податковий орган не повинен ініціювати судові процеси та залучати мінімум трудових ресурсів.
Адже як повинні були б вчинити податківці, діючи у межах правового поля:
1. Після звинувачувального вироку (щодо конкретних фізичних осіб) за ст. 205 Кримінального кодексу України «Фіктивне підприємництво» мають бути визнані (також судом) недійсними конкретні правочини, укладені «фіктивною фірмою». Це необхідна умова! Адже навіть якщо фірма визнана такою, вона могла укладати дійсні (тобто «нефіктивні») договори (навряд чи хтось ставитиме під сумнів дійсність договору придбання, скажімо, канцтоварів для її «внутрішнього користування»). І розставити усі крапки над «і» в цьому питанні, відокремити дійсні правочини фірми «з підмоченою репутацією» від недійсних-завдання суду. Таким чином, для початку розмови про можливість визнання правочину недійсним мають бути ДВА судові рішення!
2. І лише після цього проводиться податкова перевірка, результатом якої є акт з донарахуваннями сум податків за недійсними договорами. У такому разі у податкового органу буде вся необхідна доказова база.
Як бачимо, «законний» шлях дуже витратний. Але ж найголовніше у такому разі - дотримання закону!
Донарахування сум податків за результатами проведення позапланової документальної перевірки ДПІ (за нікчемними договорами) - це незаконно та бездоказово! Проте (і тут не посперечаєшся) економічно ефективно, оскільки використано мінімум ресурсів: витрачено всього кілька днів роботи податкового інспектора і жодних судових витрат.
На жаль, доводиться визнати, що практика роботи податкового органу зараз така, що дії у межах закону стають для нього менш пріоритетним питанням порівняно з миттєвою економічною ефективністю. Але ж платники податків сплачують податки до державної казни зовсім не за це! А тому мають право вимагати неухильного дотримання посадовими особами органів державної влади Конституції та законів України, дії яких в розріз їх повноважень та у спосіб, не передбачений чинним законодавством, не можуть бути виправдані низькою «економічною ефективністю» і недотриманням «планових показників» забезпечення податкових надходжень до бюджету.
Олена ЖУКОВА аудитор, адвокат
директор АФ «Сайвена-аудит»
