У судовій практиці при розгляді справ про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності виникають питання щодо застосування положень ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) - особливості застосування "процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником. Так, заява про порушення справи про банкрутство, що подається боржником (ліквідовується власником), повинна відповідати вимогам ст. 51 Закону та містити відомості, визначені ст. 7 цього Закону. До поданої заяви згідно з ч. 7 Закону даються документи.
За правилами ч. 1 ст. 51 Закону справа про банкрутство юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про ліквідацію, порушується у наступних випадках:
- вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутись із заявою про порушення справи про банкрутство такої особи;
- у разі виявлення обставин, зазначених у абз. 1 цієї статті, після прийняття рішення про ліквідацію до створення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора) заява про порушення справи про банкрутство подається власником майна боржника (уповноваженою ним особою).
Аналіз постанов Вищого господарського суду України свідчить, що на момент порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону суд має з'ясувати дотримання заявником положень ЦК України та ГК України. Зокрема, заява повинна містити посилання на факти здійснення оцінки майна боржника, в порядку ст. 60 ГК України, публікації оголошення згідно зі ст. 105 ЦК України, з метою ви¬явлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, докази повідомлення органу ДПІ про ліквідацію власником. При зазначенні вказаної інформації є підстава для порушення провадження у справі про банкрутство за правила¬ми ст. 51 Закону (постанови від 30 березня 2010 р. № 44/5756; від 6 квітня 2010 р. № 5/376/09 та ін.).
Згідно зі ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку про¬вадження, передбаченого цим Кодексом з ураху¬ванням вимог Закону, норми якого, як спеціальні норми, мають переважне право у застосуванні над загальними нормами ГПК України.
Однак, ст. 51 Закону не передбачає вимог порушення справи про банкрутство за умови з'ясування таких обставин. Ст. 7 Закону також не включає в пе¬релік документів подання такої інформації, в зв'яз¬ку з чим потребує внесення до статей 7 та 51 відпо¬відних уточнень. (Витребування судом додаткових документів Закон не передбачає). Отже, до ст. 7 для порушення справи про банкрутство необхідно включити умови подання документів, які підтверджують дотримання процедури самоліквідації відповідно до статей 105,111 ЦК України, а також внести відповід¬ні уточнення до статей 8, 9 Закону, як на підставу повернення заяви у разі неподання документів, що є підставою порушення у справі про банкрутство за ст. 51 Закону.
За приписами ч. 1 ст. 51 Закону боржник, який ліквідується власником, вже прийняв рішення про ліквідацію та розпочав ліквідаційну процедуру від¬повідно до положень ЦК України. Тобто, при пору¬шенні справи про банкрутство такої юридичної осо¬би господарський суд за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство відкриває ліквідаційну процедуру і визнає боржника банкрутом, призначає ліквідатора згідно з ч. 2 ст. 51 Закону.
Приймаючи постанову, господарський суд керуюється розділом ІІІ Закону - «Ліквідаційна процедура». В постанові зазначається, що кредитори мають право заявити свої претензії до боржника, який ліквідується, в місячний строк з дня опублікування оголошення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом (ст. 51 Закону).
При цьому ст. 51 Закону не регулює наслідків пропуску кредиторами місячного терміну, встанов¬леного для заявления претензій до боржника. За таких обставин у господарського суду та ліквідатора відсутні підстави для повернення претензій креди¬торів, що заявилися після місячного строку, встановленого ст. 51 Закону. Відсутні також підстави для відновлення пропущеного місячного терміну. В такому разі кредитори направляють свої претензії до банкрута протягом всієї ліквідаційної процедури.
Отже, доцільним було б внести зміни до Закону, зокрема до ст. 51, встановивши присічний термін для заявления кредиторами претензій до банкрута.
Частина 1 ст. 51 Закону встановлює обов'язок ліквідатора юридичної особи у разі, якщо вартості майна боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів, звернутися в господарський суд з заявою про порушення провадження справи про банкрутство (Акцентується увага на недостатності вартості майна боржника).
У більшості випадків до господарського суду надходять заяви про порушення справ про банкрутство боржника, що ліквідується власником, в яких підставою для порушення такої справи є відсутність у боржника майна взагалі. Чи може бути в такому разі порушено справу про банкрутство господарським судом (Проміжний ліквідаційний баланс свідчить про відсутність майна)?
У такому випадку необхідно було б при зверненні боржника з заявою про порушення справи про банкрутство передбачити залучення до заяви відо¬мості про рух майна боржника. У разі встановлення фактів відсутності відмовляти в порушенні справи про банкрутство.
При порушенні справи про банкрутство за заявою власника при створенні ліквідаційної комісії та здійс¬нення нею публікації оголошення про ліквідацію юри¬дичної особи згідно зі статтями 104, 105 ЦК України, до заяви боржника доцільно подавати відомості про кредиторів, що звертались після такої публікації до ліквідатора (ліквідаційної комісії), та докази задово¬лення таких вимог або повідомлення про відмову.
Так само, ст. 51 Закону не передбачається ство¬рення представницького органу кредиторів - комітету кредиторів, доцільність створення якого виникає при визначенні порядку продажу майна банкрута.
При порушенні справи про банкрутство боржни¬ка, що ліквідується власником, до заяви додається рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення до господарського суду з заявою, крім випадків, передбачених ч. 5 цієї статті.
Частина 5 ст. 51 Закону передбачає, що боржник зобов'язаний звернутись в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство за таких обставин:
- задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
- орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію підприємства боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство.
На практиці виникає питання: якщо боржник звернувся до суду з пропуском місячного терміну, встановленого ч. 5 ст. 51 Закону, які правові наслідки такого пропуску?
Пропонується внести доповнення до вказаної частини, де б зазначалось про відновлення терміну, або підставу повернення такої заяви.
Згідно з ч. 4 ст. 51 Закону якщо заява подається власником майна боржника (уповноваженою ним особою) до створення ліквідаційної комісії, розгляд справи про банкрутство здійснюється без урахування особливостей, передбачених цією статтею.
Тобто, справа порушується на загальних підста¬вах, визначених Законом. За таких обставин чи має бути застосовано положення ст. 6 Закону?
Рекомендації Вищого господарського суду від 4 червня 2004 р. № 04-5/1193 зазначають, що ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність (реальну чи потенційну) боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини. Тому від боржника не вимагається подання доказів його неплатоспроможності на момент звернення до господарського суду.
Вважаємо за доцільне внести зміни до статей 7, 51 Закону про банкрутство в цій частині.
Бригінець Л.М. - суддя господарського суду Рівненської області
