Безжальний виконавчий збір

Значною мірою міра відновлення порушеного права у результаті залежить від роботи виконавчої служби. За таких умов фігура і роль державного виконавця (держвиконавця) стають такими ж значимими, як і роль самого суду.

Законодавець розуміє це, що видно з його постійної уваги до діяльності державної виконавчої служби, яке у результаті вилилося в прийняття нової редакції Закону України "Про виконавче провадження" (Закон). Проте визнати усі викладені в ньому новації позитивними підстав мало.

У результаті законотворчого процесу існуючі пропуски якщо і були усунені, то не повною мірою, зате виникли нові проб¬лемні місця, що ніяк не полегшують життя сторонам виконавчого провадження. Так, нова редакція Закону в питаннях стягнення виконавчого збору, який і до цього часто був предметом скарг, тяжб і інших поневірянь, оптимізму не додала.

Явне захоплення у держвиконавців повинна була викликати норма частини 2 статті 25, що передбачає, що термін на добровільне виконання виконавчого документу тепер починається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Не таке сильне захоплення вказана новація повинна викликати у боржника. Бо термін, що надається на добровільне виконання, у такому разі істотно скорочується.

І навіть передбачена частиною 5 тієї ж статті і статтею 31 обов'язок виконавця направити сторонам рекомендованим листом не пізніше наступного робочого дня копію постанови не сильно покращує настрій.

Так, якщо уявити, що виконавче провадження відкрито в п'ятницю, то копія постанови не в приклад добросовісним виконавцем буде відправлена в понеділок, а коли буде доставлена такою ж добросовісною листоношею - одному Богу відомо, але при найоптимістичнішому прогнозі - не раніше вівторка. Ось і залишається на добровільне виконання 3 дні, що явно менше колишніх 7 днів з моменту отримання копії постанови.

Створюється враження, що законодавець стурбований не балансом прав сторін, не самим процесом виконання, а створенням найбільш сприятливих умов для стягнення виконавчого збору.

Таке враження підкріплюється ще і тим, що відповідно до тієї ж частини 2 статті 25 Закону держвиконавець за заявою стягувача одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно і засоби боржника. Законодавець явно не потрудився поставити собі питання "Як у такому разі боржник (наприклад, юридична особа із заарештованими рахунками) може добровільно виконати рішення суду, та ще і в ті, що залишилися, як ми з'ясували, 3 дні"?
Між тим пунктом 6.12 постанови НБУ № 216 від 28 липня 2008 року передбачено, що відновлення операцій на заарештованому рахунку клієнта можливо лише після накопичення суми, вказаної в постанові про арешт (передбачається рух сум зверху накопиченої), або при отриманні передбачених законодавством документів про зняття арешту з рахунку, тобто відповідної постанови державного виконавця.

В той же час стаття 60 Закону, що регулює порядок зняття арешту з майна (у тому числі і з рахунку) боржника, не передбачає можливості зняття арешту з рахунку "за погодженням" боржника і держвиконавця. Тобто порядок процесуального оформлення "узгодження", передбаченого статтею 27 Закону, - не відомий.

Такі категоричні умови для стягнення виконавчого збору практично не дають боржникові шансів його уникнути.

Навіть часткове добровільне виконання виконавчого документу (навіть у розмірі 99 %) не позбавляє від повновагого виконавчого збору, бо статтею 28 Закону передбачено, що у разі невиконання рішення в добровільному порядку в строк, встановлений держвиконавцем, виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від суми або від вартості майна, вказаних у виконавчому документі. Тобто про пропорціональність виконавчого збору розміру невиконаного зобов'язання в Законі не йдеться.

Закон не містить майже ніякої іншої можливості повернення виконавчого збору, окрім відміни рішення, на підставі якого здійснювалося виконавче провадження.

Іншими словами, ніякі порушення з боку самого держвиконавця, у тому числі і умисні, не можуть служити підставою для звільнення від стягнення виконавчого збору. Наприклад, держвиконавець не направив боржникові постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом, внаслідок чого боржник півроку не знав про існування виконавчого провадження взагалі і про термін на добровільне виконання зокрема. Таким чином, добровільного виконання не сталося, і, народилася постанова про стягнення виконавчого збору, який і був списаний з рахунку боржника. Мабуть, свято вірячи в непогрішність держвиконавців, законодавець не відніс такий випадок до підстав для повернення виконавчого збору, хоча безпідставність його стягнення в даному випадку очевидна. Між іншим, випадок узятий з реальної практики, а не є плодом фантазії.

Ще приклад. Оскільки стаття 49 За¬кону не обмежує держвиконавця в часі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, навіть виникнення вже наступного дня після відкриття такого провадження обставин, обов'язкових для його закінчення, не є чинником, що виключає стягнення виконавчого збору. Держвиконавець може винести постанову по підставах статті 49 Закону і через тиждень, витримавши потрібну для стягнення збору паузу.

Очевидно, було б правильно поставити можливість стягнення виконавчого збору в залежність від законності дій самого держвиконавця, а також від поважності причин, по яких боржник був позбавлений об'єктивної можливості виконати його вимогу у встановлений термін.

Не менше здивування ¬викликає і передбачене частиною 7 статей 28 Закону право держвиконавця стягнути виконавчий збір у разі закінчення виконавчого провадження по підставах, передбачених статтею 49 Закону. Так, виконавчий збір може бути стягнутий у тому числі: якщо боржник помер, і правонаступник відсутній (!); якщо скасовано рішення, на підставі якого здійснювалося виконавче провадження, або виконавчий документ визнаний судом таким, що не підлягає виконанню; якщо виконавчий документ спрямований за належністю в інший відділ виконавчої служби (де виконавчий збір, зрозуміло, теж з радістю стягнуть).

Як завжди, вітчизняний закон буквально просякнутий духом протиріччя. Якщо виконавчий збір був стягнутий, а потім рішення, по якому здійснювалося виконання, скасоване - збір повертається боржникові (частина 6 статей 28). А якщо рішення скасоване до примусового виконання, то збір все одно надалі стягається (частина 7 статей 28, пункт 4 частини 1 статті 49 Закону).

Якщо ми звернемося до пункту 3 частини 1 статті 43 Закону, то побачимо ще одну невідповідність. Згідно з цією нормою, виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від фактично стягнутої суми. Хто зможе пояснити, як це кореспондується, наприклад, з можливістю стягнення виконавчого збору при поверненні виконавчого документу взагалі без виконання (частина 7 статті 28, стаття 49 Закону) або з положеннями частини 1 статті 28 Закону про стягнення виконавчого збору в повному об'ємі у разі невиконання рішення в доб¬ровольном порядку?

Істотним недоліком можна назвати і відсутність в Законі вказівки відносно терміну винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Повинна вона виноситися на 8-й день після відкриття виконавчого провадження або після його закінчення - питання не такі вже прості. Чиновника, який щось повинен зробити, але невідомо в які терміни, практично неможливо викрити в невиконанні закону.

А тим часом момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору має іноді принципове значення. Наприклад, при порушенні справи про банкрутство підприємства боржника, коли саме повинна виноситися постанова про стягнення виконавчого збору, залежить вирішення питання про те, відноситься заборгованість по такому збору до конкурсної або до поточної. А це, у свою чергу, може вплинути на можливість погашення (у тому числі шляхом пробачення) такої заборгованості надалі.

Такі різночитання не просто ускладнюють ухвалення рішень як виконавцем, так і адвокатом, вони не укладаються в рамки анонсованої боротьби з корупцією, бо чим ширше варіативна поведінки чиновника, тим більше у пересічного громадянина спокуса допомогти йому зробити "правильний" вибір між декількома можливими варіантами.

ЯЛІ Костянтин - адвокат, АТ "Українська правозахисна фундація", м. Київ