Ще в березні 2011 року з моменту подачі скарги в Європейський суд з прав людини «Олександр Волков проти України» дана справа обіцяла бути дуже непростою для України.
Олександр Волков, який був звільнений з посади судді Верховного Суду України обґрунтував свою заяву не тільки доказами не забезпечення права на справедливий суд та відсутності ефективного засобу юридичного захисту, але і цілим рядом механізмів які стали звичними в прийнятті рішення нашим парламентом, включаючи голосування одного депутата за пів фракції.
Крім того, що у справі проводилися усні слухання, Євросуд визнав дану справу пріоритетною і вже 9 січня 2013 прийняв рішення. Поки воно не набуло статусу остаточного, але тон рішення не дає приводу для сумнівів в тому, що воно залишиться в силі.
Отже, що ж виявив в цей раз в нашій правовій системі Євросуд?
Порушення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод пан Волков обґрунтував, зокрема, тим, що: його справа не була розглянута «незалежним і безпристрасним судом» і «судом, створеним на підставі закону», і рішення не можна було оскаржити в національних судах; розгляд у Вищій раді юстиції не було справедливим, оскільки здійснювалося з порушенням глави IV Закону України «Про Вищу раду юстиції», в тому числі строків давності для накладення дисциплінарного стягнення, а парламент приймав рішення про звільнення, зловживаючи електронною системою голосування, і т.д.
Євросуд зазначив, що в даному контексті розгляд трудового спору між державними службовцями і державою у ВРЮ і в парламенті підпадає під визначення судового розгляду, і він не може не застосовувати положення статті 6 Конвенції у цивільно-правовому розумінні.
Питання про заяви щодо відсутності незалежності та неупередженості членів ВРЮ Євросуд вирішив розглядати разом, вказавши, що у відношенні притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності істотну участь суддів у роботі дисциплінарного органу, тобто, щонайменше, половини членів трибуналу, включаючи Голову з правом вирішального голосу , розглядається як індикатор неупередженості. Справа заявника розглядали 16 членів ВРЮ, тільки троє з яких були суддями. Таким чином, судді складали лише незначну меншість.
Багато зауважень у Євросуду було і до процедури формування ВРЮ, особливо в частині участі прокурорів, у тому числі за посадою. Крім того, не були упущені доводи про особистої упередженості члена ВРЮ, за сумісництвом голови парламентського комітету з питань правосуддя. Порушення неупередженості
Євросуд також угледів в участі одних і тих же осіб у роботі декількох органів, які приймали рішення, що призвели звільнення заявника. Вони ж представляли питання перед парламентом на пленарному засіданні.
Власне, парламент не мав вибору і міг проголосувати тільки за внесене рішення. Отже, така процедура не є належною для реального розгляду питань фактів і права, оцінки доказів, юридичної кваліфікації фактів.
Роль політиків у цьому процесі залишилася неясною для Євросуду, який також встановив, що порушення незалежності та неупередженості не були виправлені згодом Вищим адміністративним судом України. Збентежила, в тому числі, обмеженість повноважень суду в праві відмінити незаконне рішення, він міг всього лише констатувати його незаконність, без обов'язкової відміни. І навіть у тих випадках, коли у відношенні інших суддів ВАСУ ухвалював рішення про незаконність рішень ВРЮ та парламенту, їм доводилося чекати відновлення (поки безрезультатно).
Але відносно заявника ВАСУ, як встановив Євросуд, навіть не розглянув його справу належним чином. У будь-якому випадку, оскільки ВРЮ могла так само розглянути питання відповідальності суддів, які розглядають цю справу, їм складно було продемонструвати незалежність і неупередженість у справі, стороною в якому є ВРЮ.
Відповідно, Суд вважає, що національні органи влади не змогли забезпечити незалежний і неупереджений розгляд справи заявника, включаючи подальше
оскарження в суді.
Також суд встановив порушення статті 6 Конвенції у тому, що в 2010 році розглядалися питання щодо подій 2003 і 2006 років, через тривалий час, без належних для того підстав для повернення їх до розгляду. І протягом цього часу заявник перебував у невизначеному становищі, що також є порушенням його прав.
Далі суд встановив, що мало місце порушення прав при прийнятті рішення парламентом, оскільки голосування проводилося у відсутність більшості членів парламенту в залі і депутати умисно і незаконно голосували за відсутніх колег, хоча в силу національного законодавства депутати повинні особисто брати участь у засіданнях і голосуваннях.
Потім суд встановив порушення права на справедливий суд в тому, що суд, який розглядав справу, п'ята палата ВАСУ, сформована за розпорядженням голови суду, у якого вичерпалися повноваження Голови, тобто без достатніх на те підстав, навіть в умовах неврегульованості питання на законодавчому рівні.
Також Євросуд констатував порушення статті 8 Конвенції внаслідок незаконного і необґрунтованого втручання в приватне життя заявника.
Що стосується відновлення порушених прав заявника, Євросуд зазначив необхідність суттєвого реформування системи притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів на Україні. Однак до того часу заявник не може перебувати в невизначеності. Євросуду очевидно, що Україна повинна забезпечити Олександру Волкову відновлення на посаді судді Верховного Суду в найкоротші терміни.
Крім цього, належить виплатити йому 6000 євро справедливої сатисфакції у якості відшкодування завданої моральної шкоди та ще 12 000 для компенсації витрат і витрат на банківський рахунок представників заявника.
Відзначимо, що Ганна Юдківська, суддя Євросуду від України, виклала окрему думку до пункту 9 рішення щодо відновлення заявника на посаді судді ВСУ. Зокрема, незважаючи на те що сьогодні вакансій в ВСУ немає, а кількість суддів цього суду чітко визначено законом, Україна може, реалізувавши, в тому числі, заходи загального характеру, забезпечити відновлення в найкоротші терміни незаконно звільненого судді.
Джерело:
Юридична практика
