Питання захисту інтересів кредиторів банку нерозривно пов'язане з черговістю задоволення їх вимог, оскільки за умови обмеженої кількості майна банку найбільш захищеними виявляються інтереси осіб, черга яких має преференції, і навпаки.
Дослідники у сфері банкрутства відмічають, що основною метою виникнення і існування інституту, що аналізується, є необхідність кумулятивного гарантування інтересів усіх кредиторів господарюючого суб'єкта, стосовно якого існує загроза припинення платежів. Таким чином, за допомогою судових (і в деяких випадках адміністративних) процедур банкрутства забезпечується рівність перед законом і судом, встановлена статтею 21 Конституції, усіх кредиторів. Вказане означає, що жоден кредитор не має права вимагати незаконних переваг, які можуть бути пов'язані з часом звернення з вимогою (т.з. "право першого"), інтенсивністю взаємодії з боржником і так далі.
За таких умов законодавець міг піти двома шляхами: вважати усі кредиторські вимоги абсолютно рівними і задовольняти їх пропорційно до наявного майна боржника або ж класифікувати їх відповідно до певного критерію (наприклад, природа правовідносин, категорія суб'єкта і тому подібне) з метою надання деяким видам вимог відомої і закономірної преференції. Застосування другого підходу, безумовно, більше відповідає соціальній спрямованості держави у вигляді захисту більш вразливих осіб.
Саме у цьому напрямі розвивалася концепція черговості задоволення кредиторських вимог, яка на сьогодні грунтується на наступних постулатах:
- вимоги кредиторів є рівними лише в межах загальної черги;
- вимоги наступної черги можуть задовольнятися лише після повного задоволення вимог попередньої;
- за відсутності майна боржника вимоги наступних черг, які залишилися незадоволеними, вважаються погашеними.
В той же час слід зазначити, що аналізована проблема перетинається з концепцією непорушності права власності, яке фактично втрачається у зв'язку з вказаним погашенням. Внаслідок цього соціальна спрямованість встановлення черговості повинна адекватно корелювати з інтересами кредиторів, які завдяки її існуванню втрачають ту (хай і мінімальною) частину майна, на яку могли претендувати за її відсутності.
Для більш глибшого розуміння правової природи черговості можна звернутися до подібного по суті інституту в спадковому праві (спадкоємство згідно із законом). Так, на певну частину спадкової маси особа може претендувати лише в межах групи осіб, спорідненість яких (відповідно - значущість для спадкодавця) є значнішою, ніж інших. Так само вирішується конфлікт інтересів в праві неспроможності: вимоги з меншою соціальною значущістю повинні поступитися вимогам зі значущістю вищою.
Використовуючи аксіологічний підхід, позначу деякі принципи визначення черговості:
- вимоги фізичних осіб повинні мати пріоритет перед вимогами осіб юридичних;
- некомерційні вимоги повинні мати пріоритет перед комерційними вимогами;
- цивільні вимоги повинні поступатися трудовим вимогам;
- вимоги реєстрових кредиторів, як що виникли до виявлення ознак неспроможності, повинні мати пріоритет перед вимогами поточних кредиторів, що виникли в умовах усвідомленої підвищеної ризикової.
В той же час при визначенні черговості в аспекті банкрутства банків необхідно враховувати деякі додаткові моменти:
- банк є не лише комерційним суб'єктом, але і зберігачем засобів фізичних осіб;
- банк є не лише приватним суб'єктом, але і до певної міри агентом держави у рамках певних правовідносин (наприклад, пов'язаних з відмиванням "брудних" грошей);
- діяльність банку (особливо пов'язана з обслуговуванням розрахунків) має ознаку виняткової динаміки, що значно ускладнює прогнозування банкрутства.
Таким чином, доцільно обкреслити основні проблеми, пов'язані з черговістю задоволення вимог банківських кредиторів.
1. Задоволення вимог ФГВФО.Проблема задоволення вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) полягає в тому, що профільним Законом про банки його вимоги віднесені до вимог третьої черги, тоді як загальним Законом про банкрутство - до першої.
Вважаю, що в цьому випадку необхідно застосовувати норми закону про банки як lex specialis по відношенню до норм загального Закону про банкрутство як lex generalis. Більше того, в цьому контексті необхідно звернути увагу на позицію Конституційного Суду, що пропонує вирішувати конфлікт двох однорідних норм відповідно до часу їх набуття чинності. У цьому аспекті норма спеціального Закону (прийнята в 2009 році) також матиме перевагу перед нормою загального (прийнята в 2001 році).
2. Класифікація обов'язково збору у ФГВФО.Закон про ФГВЛО (стаття 21) визначає, що джерелами формування фонду є, зокрема, початкові, регулярні і спеціальні внески банків. При цьому якщо в Законі про систему оподаткування (втратив силу з 1 січня 2011 року) прямо визначалося, що відповідний збір входить в систему оподаткування (пункт 24 частини 1 статті 14), то діючий на сьогодні Податковий кодекс цього прямо не встановлює (пункт 9.1 статей 9).
У зв'язку з цим, оскільки раніше вказаний збір кваліфікувався як складова податкової системи і включався в чергу разом з іншими фіскальними платежами, то тепер він повинен сплачуватися у рамках третьої черги разом з сукупними вимогами ФГВФО.
3. Позачерговість.Загальний Закон про банкрутство не встановлює можливості здійснення позачергових виплат, тобто виплат без затвердження реєстру кредиторів і офіційного переходу до наступного етапу ліквідаційної процедури. В той же час профільний Закон про банки визначає, що певні платежі можуть здійснюватися поза чергою, тобто в якості "квазіпоточних" вимог.
Відповідно до частини 2 статті 96 Закону про банки до них відносяться, зокрема, витрати:
- ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням майна;
- на оцінку і продаж майна;
- на аудит;
- на оплату праці ліквідатора (
арбітражного керуючого і залучених ним осіб);
- на вихідну допомогу працівникам і так далі
Так, з одного боку, наявність позачергових платежів може порушувати інтереси інших кредиторів, вимоги яких задовольняються в порядку черги. З іншої - сприяє захисту інтересів кредитора, що ініціює банкрутство, або НБУ, захищаючи їх від "кредитування" витрат, пов'язаних з процедурою ліквідації банку.
4. Співвідношення вимог ФГВФО і вкладників - ФО.Спеціальний Закон про банки безпосередньо встановлює, що в третю чергу повинні задовольнятися вимоги ФГВФО, в той час як вимоги фізичних осіб за вкладами, не покритими в межах ФГВФО (на сьогодні - в межах 120 тис. грн), повинні задовольнятися в четверту чергу.
Даний підхід бачиться незрозумілим і невиправданим з наступних причин. Природа ФГВФО полягає в тому, що він створюється як квазістраховая організація, на яку de facto перекладаються ризики неспроможності банків за вимогами фізичних осіб за умови його (ФГВФО) фінансування самими банками. Тому ФГВФО є чимось на зразок «адміністратора страхування відповідальності банків перед фізичними особами» з фіксованим розміром «страхового платежу», який встановлений Законом і визначенням вкладників як бенефіціарів.
Тому, оскільки держава переклала відповідні ризики на ФГВФО, абсолютно нелогічним бачиться надання йому переваги у задоволенні вимог перед фізичними особами, які такі ризики нести не повинні a priori. Аналізованої нормою законодавець фактично позбавив вкладників можливості отримати в банку-банкруті залишок суми, не покритій ФГВФО, що означатиме стійке небажання вносити в якості внесків до банку суми, що перевищують на сьогодні 120 тис. грн.
5. Компенсаційні виплати.Спеціальний Закон про банки визначає, що позачергово та/або в межах першої черги повинні задовольнятися вимоги про виплату заробітної плати та вихідної допомоги. Разом з тим з поля зору упущені інші гарантійні та компенсаційні платежі, такі як компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, гарантії і компенсації за службові відрядження і т.д.
Оскільки зазначений пробіл може призвести до істотного порушення прав працівників, автор пропонує застосовувати за аналогією відповідні норми загального Закону про банкрутство, які ставлять компенсаційні платежі в одну чергу з заробітною платою.
Таким чином, слід визнати, що існуюча концепція черговості задоволення вимог банківських кредиторів має очевидні вади, які слід враховувати на практиці і виправляти в міру можливості з метою забезпечення соціальної дії права в суспільстві.Лобко
Станіслав - юрист ТОВ «Рибін та Партнери», м. Київ
