Якщо протягом 1095 днів (що дорівнює трьом рокам) після останнього дня подання податкової декларації, у якій платник податків самостійно визначив розмір податкового зобов'язання, органом податкової служби не прийнято рішення про донарахування податкового зобов'язання, платник податків вважається звільненим від такого податкового зобов'язання. Відповідна норма чітко прописана у підпункті 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон). Аналогічні умови визначення податкового зобов'язання податковим органом перенесені і в Податковий кодекс (ПК) України (статті 54, 102 ПК України). Однак, щоб застосувати їх на практиці, знадобилося кілька років судових тяжб.
Крапку в суперечці між державою в особі Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області (ДПІ) і ТОВ «Ч» у справі за позовом прокурора Талалаївського району Чернігівської області, подали ще в 2007 році, 16 червня 2011 року поставив Вищий адміністративний суд України (ВАСУ).
Відзначимо, що позивач вимагав стягнути з платника податків у судовому порядку 412 771,53 грн заборгованості по податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Постановою Господарського суду Чернігівської області від 20 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2008 року, в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Свою позицію суди мотивували тим, що ДПІ не була дотримана процедура стягнення податкового боргу, вчасності - платнику податків, у якого виник борг, не були спрямовані податкові вимоги.
Переглядаючи рішення в касаційному порядку, колегія суддів ВАСУ у складі Миколи Костенка, Нінель Маринчак, Сергія Островича, Олександра Степашко під головуванням Євгенії Усенко прийшла до висновку про наявності підстав для скасування постановлених по справі рішень та часткового задоволення позовних вимог. При цьому ВАСУ обґрунтував свою постанову нижченаведеним.
Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб» (Закон про ПДФО), податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід платнику податку, утримує податок від суми такого доходу за рахунок платника податку за ставкою, встановленою Законом.
Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, якщо такі не передбачають сплати (перерахування) такого податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід, нараховується, але не виплачується платнику податку, податок, нарахований на таку виплату, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені для місячного податкового періоду.
Роботодавець, відповідач по теперішній справі, є податковим агентом, і зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, а також вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам.
Довідками ДПІ від 7 серпня 2006 року і 3 березня 2007 року і розрахунком перерахованих до бюджету утриманих сум ПДФО в період з березня 2000 року по травень 2006 року підтверджена заборгованість відповідача перед бюджетом по ПДФО у розмірі 412 771,53 грн за період з 1 березня 2000 року по 1 червня 2006 року (утриманий з виплачених доходів, але не перерахований до бюджету).
Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджувану суму податкового зобов'язання у встановлений термін, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Підставами для припинення податкового зобов'язання, в силу частини 3 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування», являється сплата податку або його скасування. Навіть у разі ліквідації підприємства платника податків - юридичної особи його зобов'язання перед бюджетом погашаються в установленому порядку.
Це виняткові підстави для припинення податкового зобов'язання, тому не направлення платнику податкових вимог не звільняє його від обов'язку щодо сплати податку в розмірі, який не оскаржується. За справі відзначимо, що ТОВ «Ч» не заперечувало наявності заборгованості перед бюджетом по ПДФО.
У той же час, крім припинення зобов'язання, податкове право має інститут звільнення від податкових зобов'язань. Він може мати місце, зокрема, в разі закінчення строку, встановленого для донарахування податковим органом суми податку, розмір якого визначено платником податку самостійно.
Власне, колегія суддів ВАСУ в своїй постанові зазначила, що відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань у встановлених законом випадках не пізніше спливу 1095-го дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. А в разі якщо така декларація була надана пізніше встановленого терміну - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Тому представництво в суді не буде потрібно.
Податкове зобов'язання може бути нараховане, а провадження у справі про стягнення такого податку відкрито без врахування терміну давності виключно у випадках, встановлених підпунктом 15.1.2 пункту 15.1 статті 15 Закону, якщо не було подано податкову декларацію або судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податку або фізичним підприємцем - платником податків щодо відповідності по умисному ухиленню від сплати податкового зобов'язання.
У всіх інших випадках сума податкового зобов'язання може бути стягнута виключно в межах терміну давності - за 1095 днів. Таким чином, суд прийшов до висновку, що задоволенню підлягають лише вимоги в частині стягнення сум податку за період з серпня 2004 року (оскільки позов був поданий в серпні 2007 року) по травень 2006 року в розмірі 184 420,75 грн.
При цьому колегія суддів ВАСУ відмітила, що сума податкового зобов'язання в примусовому порядку може бути стягнута в межах 1095-днівного терміну давності, оскільки інших строків давності стягнення суми податкового зобов'язання Закон не встановлює, а платники податку, які самостійно визначили податкові зобов'язання відповідно до вимог податкового законодавства, не можуть перебувати в гіршому правовому становищі, ніж ті платники податків, якими податкові зобов'язання визначені контролюючим органом, в тому числі і на підставах, які пов'язані з порушенням податкового законодавства.
