Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами.
Судова практика свідчить про значне зростання кількості справ про банкрутство, порушених на підставах, передбачених ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або зизнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство).
При розгляді справ про банкрутство боржника, що ліквідується власником на підставі ст. 51 Закону про банкрутство, виникають проблеми, які законодавчо неврегульовані, що ускладнює розгляд справ, порушує права як кредиторів, так і боржника.
Серед них питання, що стосується порядку порушення провадження у справі про банкрутство. Згідно з ч. 2 ст. 51 Закону про банкрутство за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строків для винесення постанови про визнання банкрутом ст. 51 Закону не передбачено. У ст. 51 Закону не згадується про порушення провадження у справі, а йдеться тільки про розгляд заяви боржника.
По-різному судова практика підходить до прийняття таких заяв: одні приймаються без дотримання порядку ліквідації боржника на підставі статей 105, 110 ЦК України, ст. 60 ГК України, інші - вимагають докази дотримання вказаних процедур, ст. 51 Закону про банкрутство не вказує на необхідність перевірки дотримання вимог досудової ліквідації, ст. 7 цього Закону вимагає від боржника звернення до суду у місячний строк, а ч. 2 ст. 51 вказує на те, що після прийняття рішення про ліквідацію до створення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора) заява про порушення справи про банкрутство подається власником майна боржника (уповноваженою ним особою), що виключає необхідність проведення досудової процедури ліквідації.
Основною особливістю підстав порушення провадження у справах про банкрутство за ст. 51 Закону є виявлена за результатами роботи ліквідаційної комісії недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів.
Оскільки результат співставлення сум кредиторських вимог вартості майна боржника є головним чинником визначення законності винесення постанови про визнання боржника банкрутом за правилами Закону про банкрутство, тому з'ясуванню на підготовчій стадії належать відомості про співвідношення кредиторської заборгованості боржника та вартості його майна, у зв'язку з цим актуальним питанням є встановлення вартості майна боржника.
Спірним також залишається питання щодо визначення вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, оскільки Закон про банкрутство не визначає порядку визначення такої вартості, тобто чітко не вказує, що така вартість встановлюється за даними обліку боржника чи в результаті її визначення експертним шляхом. Відповідно це питання потребує певного врегулювання з метою уникнення подвійного його тлумачення.
До суду звертаються із заявами про порушення справи про банкрутство після того, як ліквідаційна комісія вже реалізувала частково чи повністю активи підприємства - боржника, тому постає питання: «Чи може в такому разі суд приймати заяву та порушувати провадження за правилами ст. 51 Закону про банкрутство?»
Більша частина заяв боржників, які поступають до суду, містять відомості щодо відсутності майна взагалі, але згідно зі ст. 51 Закону про банкрутсво підставою для порушення справи є саме недостатність, а не відсутність майна. Згідно зі ст. 7 цього Закону боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат. Постає ще питання: як саме повинен діяти суд у разі надходження таких заяв - порушувати провадження у справі чи відмовляти у їх прийнятті, та на підставі якої статті?
Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» не вимагає від боржників сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які, на нашу думку, повинні сплачуватися на загальних підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону про банкрутство за результатами розгляду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора.
У постанові про визнання боржника банкрутом суд зобов'язує ліквідатора опублікувати оголошення про визнання його банкрутом для того, щоб кредитори мали змогу заявити свої вимоги до боржника.
Вказана стаття не дає чіткого визначення обов'язку ліквідатора здійснити публікацію оголошення про визнання боржника банкрутом, строку здійснення публікації оголошення та його змісту.
На відміну від ст. 14 Закону про банкрутство ст. 51 передбачає процедуру направлення претензій безпосередньо до боржника, не звертаючись при цьому до господарського суду, але на практиці кредитори звертаються з заявами до суду або до ліквідатора.
Законом не передбачено також норм, які б встановлювали, чи повинні кредитори, які вже заявили свої вимоги на первісному етапі ліквідаційної процедури до ліквідаційної комісії, повторно надсилати претензії ліквідатору, який призначений господарським судом, та як розглядаються ліквідатором вимоги кредиторів, заявлені до порушення провадження у справі про банкрутство, але не заявлені у місячний термін після публікації оголошення.
Також не врегульоване питання, чи можна вважати місячний строк, передбачений ст. 51 Закону, граничним, а вимоги кредиторів, що не заявлені або заявлені після закінчення місячного строку, - погашеними. Практика із розгляду цього питання різна.
Не врегульовано Законом про банкрутство обов'язковість затвердження реєстру вимог кредиторів боржника, що ліквідується на підставі ст. 51 Закону про банкрутство.
На нашу думку, такий реєстр треба затверджувати, оскільки це дає можливість кредиторам вирішувати наданні їм законом повноваження.
Вищевказані проблемні питання, що виникають при розгляді справ про банкрутство боржника, що ліквідується власником на підставі ст. 51 Закону про банкрутство, потребують законодавчого врегулювання.
Міщенко В.І.
Суддя господарського суду Миколаївської області
