Спільний договір лише на користь

Колективний договір є важливим внутрішнім документом, який регламентує трудові, соціальні, економічні стосунки між працівниками і власником стосовно специфіки конкретного підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу законів про працю України, колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і господарювання, які використовують найману працю і мають статус юридичної особи. Аналогічна норма міститься і в статті 2 Закону України "Про колективні договори і угоди".

Таким чином, колективний договір укладається на підприємствах, які відповідають двом критеріям:

1) на підприємстві використовується наймана праця;

2) підприємство має статус юридичної особи.

Слід зазначити, що питанню обов'язковості укладення колективного договору приділялося досить багато уваги. Міністерство праці і соціальної політики України змінювало свою позицію з приводу обов'язковості складання цього документу. Надавши роз'яснення з цього питання в листі від 12 жовтня 2000 року № 15-4173, Мінпраці не сумнівалося в необхідності і обов'язковості укладення колективного договору. Проте з часом позиція змінилася на протилежну.

В листах від 28 вересня 2005 року № 09-444 та від 3 жовтня 2005 року № 7825/0/14-05/015-15 Мінпраці вказало, що міжнародними нормами, закрема, Конвенцією Міжнародної організації праці № 98 "Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів" (стаття 4), яка ратифікована Україною, і Рекомендацією МОП № 91 (глава II, пункт 2) передбачено укладення колективного договору на добровільних засадах, а під колективним договором розуміють всяку письмову угоду відносно умов праці і найму, яке заключається, з одного боку, між працедавцем, групою працедавців, а з іншої - однією або декількома організаціями працівників.

Деякі фахівці обгрунтовують обов'язковість укладення колективного договору частиною 7 статті 65 Господарського кодексу (ГК) України, в якій передбачено, що на усіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатись колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові і соціальні стосунки трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

Проте з цією думкою погодитися не можна, оскільки в статті 4 ГК України сказано, що трудові стосунки цим кодексом не регулюються. ГК України визначає основні принципи господарювання на Україні і регулює господарські стосунки, які виникають в процесі організації і здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами і іншими учасниками стосунків у сфері господарювання (стаття 1).

Позицію і аргументи Мінпраці відносно необов'язковості укладення колективних договорів підтримало у своєму листі № 21-5-197 від 5 квітня 2006 року і Міністерство юстиції України. Таким чином, на сьогодні Мінпраці і Мінюст прийшли до єдиної думки - укладення колективних договорів не є обов'язковим.

Питанню відповідальності за відсутність колективного договору на підприємстві слід також приділити пильну увагу. Так, відповідно до частини 1 статті 411 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КоАП), ухилення від участі в переговорах відносно укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди, умисне порушення встановленого законодавством терміну початку переговорів або незабезпечення роботи комісій з представників сторін або примирливих комісій у визначений сторонами переговорів термін спричиняє за собою накладення штрафу від трьох до десяти не оподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до статті 412 КоАП України порушення або невиконання зобов'язань відносно колективного договору спричиняє за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста не оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, відповідальність посадовців підприємства за відсутність на ньому колективного договору не встановлена. Проте за ухилення від участі в переговорах відносно його укладення, зміни або доповнення, а також за порушення або невиконання зобов'язань відносно колективного договору передбачена адміністративна відповідальність.

Проте, незважаючи на те що укладення колективного договору не є обов'язковим, і його відсутність не загрожує відповідальністю посадовцям підприємства, може виникнути ситуації, коли цей документ підприємству потрібний. Наприклад, деякі норми просто не можуть діяти без їх закріплення в колективному договорі, оскільки в законодавчих актах є пряма вказівка про обов'язковість їх наявності в колективному договорі. Це відноситься до положень, що стосуються форми і систем оплати праці, тарифної сітки, схем посадових окладів, умов введення і розмірів надбавок, доплат, премій, винагород і інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, про що прямо вказано в статті 15 Закону України "Про оплату праці".

Окремо необхідно звернути увагу на переваги, які отримує підприємство у разі наявності колективного договору - документу, який регламентує стосунки власника і працівника у сфері соціально-побутових пільг і гарантій працівників, охорони праці, а також у сфері оподаткування. При цьому слід пам'ятати, що сторони колективного договору мають право включати в договір тільки ті умови, які не погіршують положення працівників в порівнянні з чинним законодавством.

Так, у сфері соціально-побутових пільг і гарантій працівників діятимуть і, відповідно, поширюватимуться на сторони закріплені в колективному договорі положення, що стосуються, зокрема, оформлення відпусток працівників за свій рахунок, надання додаткової відпустки за ненормований робочий день. У сфері захисту праці - положення, що стосуються виплати грошової компенсації у разі роз'їзного характеру роботи на купівлю лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, відповідно до статті 7 Закону України "Про охорону праці".

Також увагу необхідно приділити сфері оподаткування, а саме: необхідності закріплення в колективному договорі положень, що регламентують витрати, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування. Згідно з пунктом 142. Податкового Кодексу України в склад витрат платника податків включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, які знаходяться в трудових відносинах з таким платником (працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати і інші види заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодування вартості товарів, робіт, послуг (юридичних послуг), витрати на оплату авторської винагороди і за виконання робіт, послуг, згідно з договорами цивільно-правового характеру, яка-небудь інша оплата в грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (окрім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

Зрештою рішення про укладення колективного договору приймає керівництво підприємства спільно з представниками трудового колективу, але, на нашу думку, його наявність, у більшості випадків, позитивно впливає на діяльність господарюючого суб'єкта.

ИЛЬЯШОВ Богдан - адвокат АК "Соколовський і Партнери", м. Київ

Платники податку на прибуток підприємств, як пояснила ДПА України в листі № 11957/7/15-0317 від 27 квітня 2011 року, за наявності на підприємстві тільки трудових договорів з працівниками мають право включати до складу витрат лише витрати на оплату праці, які складаються з нарахованих витрат на оплату основної і додаткової заробітної плати і інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодування вартості товарів, робіт, послуг, витрат на оплату авторської винагороди і за виконання робіт, послуг, згідно з договорами цивільно-правового характеру за умови документального підтвердження відповідних витрат. Яка-небудь інша оплата в грошовій або натуральній формі, яка встановлюється за домовленістю сторін, у разі відсутності колективного договору не включається до складу витрат такого платника податків.