При розгляді клопотань про визнання та виконання рішення іноземного суду (далі-рішення суду) є певні особливості, на які суд звертає увагу при винесенні ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. В даній категорії справ існують певні нюанси, які необхідно враховувати юристам при зверненні з відповідним клопотанням до суду і ми висвітлимо їх в даній статті.
Головною умовою, на яку потрібно звернути увагу юристам, це наявність міжнародного договору про надання дозволу на виконання рішення суду, згода на обов'язковість виконання якого надана Верховною Радою України.
До таких міжнародних договорів відносяться: Мінська конвенція від 22 січня 1993 р., Нью-йоркська конвенція від 1958 р., Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 р., Київська угода від 20 березня 1992 р, а також укладені двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах з такими державами як: Грузія, Естонія, Молдова, Польща, Китай, Латвія, Литва, Монголія, Узбекистан та ін.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства.
При наявності міжнародного договору між Україною та іноземною державою на якій ухвалено рішення, необхідно детально з ним ознайомитись. Тому що перелік документів які додаються до клопотання не є вичерпним. Конвенція чи Міжнародний договір, що надає право на звернення з клопотанням до суду про надання дозволу на виконання рішення суду, може передбачати додаткові документи, які не зазначені в ст. 394 ЦПК України.
Наприклад: Договір із Монголією передбачає, що у визнанні й виконанні рішення суду може бути відмовлено, якщо те або інше може заподіяти шкоду суверенітету, безпеці чи публічному порядку Договірної сторони, до якої звернено стягнення.
Відповідно до ст. 394 ЦПК України встановленні такі вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення суду, а саме:
- ім'я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування ) або місцезнаходження;
- ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;
- мотиви подання клопотання.
Також, до клопотання додаються такі документи:
1. засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
2. офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
3. документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлення про час і місце розгляду справи;
4. документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалось раніше);
5. документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);
6. засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
Слід звернути увагу на строк позовної давності, який згідно до ст. 391 ЦПК України встановлений у три роки з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Не варто також забувати і про підсудність, відповідне клопотання подається до районного суду за місцезнаходженням боржника, а у разі відсутності за місцезнаходженням його майна. Проте, потрібно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів та арбітражі і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України (далі - Пленум Верховного суду України), який надав роз'яснення, якщо суд при розгляді клопотання встановить, що боржник проживає в іншому районі і підсудність даного суду не поширюється на місце проживання боржника, тоді суд повинен закрити провадження по справі у зв'язку з непідсудністю даної справи і направити справу за підсудністю.
Аналізуючи судову практику, радимо юристам звертати увагу на ч.3 ст. 394 ЦПК України «це наявність документа, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи».
Роз'яснення Пленуму Верховного суду України, якщо в рішенні суду не зазначено або відсутній документ про належне повідомлення боржника, суд вправі витребувати з матеріалів справи інформацію від іноземного суду про належне повідомлення боржника.
Одже, якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи, то згідно до ч.2 ст. 396 ЦПК України це є підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
На завершення хочемо сказати, що Пленум Верховного суду України надав роз'яснення, відносно того суд повинен розглядати справу у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до них будь-які зміни, про що деякі судді зазвичай забувають.
