Ненаших б'ють

Незважаючи на певну визначеність процедури отримання дозволу на працевлаштування іноземців на Україні, навіть незначні невідповідності документів можуть призвести до відмови.

Україна завжди була і до цього дня залишається привабливою країною для іноземних інвестицій. Бажання інвестора здійснювати особисто або через своїх довірених осіб контроль за своїми активами на місці природно. Більше того, значна кількість складних і тривалих регуляторних і дозвільних процедур, а також адміністративні бар'єри на шляху до здійснення бізнесу завжди змушували іноземних інвесторів забезпечувати максимальний контроль за реалізацією будь-яких проектів і здійсненням діяльності на Україні шляхом залучення співвітчизників або громадян інших іноземних держав.

У зв'язку з управлінською необхідністю, а також для впровадження на практиці досвіду кваліфікованих фахівців у тій чи іншій сфері діяльності, яку планується здійснювати в країні, для роботи на Україні почали активно залучатися іноземні громадяни.

З метою захисту національного ринку праці від неврегульованої зовнішньої міграції в Україну і від некваліфікованої робочої сили, а також для унеможливлення використання роботодавцями праці іноземців, які мають судимості та перебувають у розшуку, вимоги до кваліфікаційного рівня іноземних працівників були підвищені. Кабінет Міністрів України (КМУ) 8 квітня 2009 року прийняв постанову «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства» № 322 (Порядок), яке і на сьогоднішній день з урахуванням незначних внесених змін і додатків є основоположним нормативним документом, що регулює дану процедуру.

Зокрема, список документів, які повинні бути подані роботодавцем на розгляд комісії, було доповнено довідкою органу внутрішніх справ або уповноваженого органу країни громадянства іноземця про відсутність судимості, а також довідкою роботодавця про те, що посада, на якій працюватиме іноземець, не пов'язана з українським громадянством і необхідністю надання допуску до державної таємниці.

Також у пункті 11 Порядку прямо зазначено, що дозвіл на роботу на Україні (Дозвіл), є підставою для отримання іноземцем візи відповідного виду, реєстрації місця тимчасового проживання на Україні та оформлення тимчасового дозволу на проживання на термін дії Дозволу.

До того ж, відповідно до пункту 11 постанови КМУ № 1074 від 29 листопада 1995 року, в'їзд на Україну і виїзд з України іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на Україні на підставі Дозволу, може здійснюватися за паспортним документом з відміткою про наявність дозволу на працевлаштування та тимчасової посвідки на проживання.

У поточному році орган законодавчої влади комплексно взявся за формування системи органів Державної міграційної служби та розробку законодавчої нормативної бази, що регулює правовий статус іноземців та осіб без громадянства на Україні, а також встановлює порядок їх в'їзду, перебування та виїзду з України. Результатом цієї роботи стали і довгоочікуваний наказ Міністерства внутрішніх справ України № 602, регулює порядок оформлення і видачі тимчасового дозволу на проживання, і нова редакція Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який набирає чинності з 26 грудня 2011 року, і цілий ряд інших прийнятих нормативних та регулятивних актів, метою яких є створення єдиної загальної системи державного регулювання та нагляду за дотриманням іноземними громадянами національного законодавства.

Незмінними залишилися положення, що звільняють від необхідності отримання Дозволу іноземцями, що мають постійну посвідку на проживання на Україні, а також іноземними співробітниками представництв, зареєстрованих в Міністерстві економіки України, за умови отримання такими співробітниками спеціальної службової картки. Не оминув увагою Закон України «Про правовий статус іноземців й осіб без громадянства» і співробітників іноземних представництв, зобов'язавши їх отримувати тимчасову посвідку проживання.

Залишається загадкою, чому на сьогоднішній день є чинною одна з норм пункту 16 Порядку, яка забороняє видавати кілька Дозволів одночасно.

По-перше, нормами статті 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією , законами чи міжнародними договорами України. Тобто норми статті 26 Конституції України не встановлюють обмеження для іноземців, зокрема, щодо працевлаштування на Україні. Такі ж обмеження не передбачені для іноземців статтею 43 Конституції України, згідно з якою кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Крім того, основним спеціальним законом щодо регулювання трудових відносин на Україні є КЗпП України, згідно зі статтею 21 якого працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. По-друге, враховуючи достатньо високий рівень зарплат іноземних громадян, а також, в більшості випадків, їх бажання максимально дотримуватися вимог до виплати заробітної плати, розмір сум відрахувань з фонду зарплати даних іноземців був би, на наш погляд, додатковим аргументом для скасування зазначеної норми Порядку.

Слід підкреслити, що положення Порядку досить чітко визначають процедуру оформлення Дозволу, а також перелік необхідних документів. У той же час роботодавцям необхідно ретельно стежити, щоб на момент засідання комісії, до якої були подані документи, у підприємства не було заборгованості перед бюджетом по сплаті податків, регулярно вносилися відрахування до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, виконувалися вимоги щодо здачі державної статистичної звітності , а також щоб не було порушень, виявлених перевіркою інспекції з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення. Будь-які заборгованості або порушення можуть негативно вплинути на ухвалення рішення і стати підставою для відмови у видачі Дозволу.

Таким чином, незважаючи на гадану прозорість і визначеність процедури, у зв'язку з досить частими коректуваннями щодо оформлення тих чи інших документів, що виникають на практиці, незначні невідповідності документів вимогам комісії можуть призвести до відмови у видачі Дозволу.

ЧЕРНИШЕНКО Ігор - партнер, керівник практики комерційного права
ЮФ «Спенсер і Кауфманн», м. Київ